Йосиф Сірка
(Петрові Йосифові Потічному виповнилося 90!)
Його патріотичної енергії, наукових і організаційних здібностей, відданости справі справедливості та любові до рідного вистачило б і на десятьох. Вже 15-літнім юнаком Петро прийняв рішення служити своїй нації – він добровільно вступив до лав УПА, що вплинуло на його майбутню долю. Протягом 75 років він свого рішення ніколи не пожалів, а плоди його юнацької відваги ми можемо подивляти сьогодні – понад 30 окремих книжок, десятки науково-популярних та наукових статей, десятки томів „Літопису УПА”, до появи яких він безпосередньо причинився як засновник та співредактор видавництва „Літопис УПА” (1973-2000), відповідальний редактор цього видавництва (2000-2017), голова видавництва (2017-18).
Народився Петро Йосиф Потічний 2 червня 1930 р. в селі Павлокома, яке стало першим місцем поза межами України, де пам’ятником вшанували траґедію українського народу. Траґедія українців Павлокоми, яка взяла кілька сот життів села, стала джерелом не одної розвідки, але, чи не найґрунтовнішою, залишається книжка П.Й.Потічного «Павлокома. 1441-1945: історія села» (Торонто, 2001). Петро не забув про своїх замордованих 366 односельчан, він не тільки дослідив і оприлюднив їхній список, але й брав участь у відкритті меморіалу жертвам ненависти, в надії, що це послужить прикладом для поляків і українців будувати спільне майбутнє на основі взаємоповаги.
1944 р. Петро Потічний закінчив 4-річну освіту у львівській ґімназії, яка вплинула на формування майбутнього науковця, на його потяг до науки. Добровільний вступ у лави УПА загартував його не тільки фізично, але й психічно. Восени 1947 року 17-річний Петро Й. Потічний з рештками сотні «Громенка», у складі 36 вояків, прорвася до контрольованої американцями зони в Німеччині. В Німеччині він використовує час на навчання й закінчує вчительську семінарію, а згодом емігрує 1950 р. до США, де, знов таки, «нетратить час», але 20-річним, вступає до морської піхоти Збройних сил СШАй бере участь у корейській війні 1950-53 р. ).
Після повернення з Кореї Петро Потічний поступив на Темпльський університет, де здобув ступінь бакалавра (1957), згодом маґістра (1961) та доктора (1964) історії й політичних наук у Колумбійському університеті, де отримав і диплом спеціаліста російських і східно-європейських студій. Після здобуття поважної освіти в американських університетах П. Потічний переїхав до Канади (1964), де отримав посаду професора політичних наук у Макмастерському університеті в м. Гамільтон. Згодом – стає професором політичних наук УВУ в м. Мюнхен (Німеччина) та деканом факультету права і суспільно-економічних наук цього університету. Однрочасно, стає старшим науковим співробітником центру російських і східно-європейських студій університету в м. Торонто.
Петро Й.Потічний, з великим досвідом солдата УПА та ВМС США, „підкований” знаннями з американських університетів, дуже швидко став завойовувати наукові поля діяльности на науковому фронті. Неймовірний досвід з різних фронтів – з антисовєтського, антинацистського, з пропаґандивних рейдів УПА до Чехословаччини, робить його – 34-річного науковця – надзвичайно привабливим й атрактивним для університетської праці. Його наукові праці, з-поміж яких нашу увагу привертають такі, як:
The Ukraine and the Czechoslovak Crisis. Canberra,1970.
Poland and Ukraine: Past and Present. Edmonton–Toronto, 1980.
Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective. Edmonton, 1988.
Ukraine and Russia in their Historical Encounter. Edmonton, 1988,
є конкретним свідченням не тільки про детальний, методично-науковий підхід Потічного до певної історичної події, але й переконують читача глибоким і об’єктивним вивченням та оцінкою певних явищ суспільного розвитку. Незаперечна наукова ерудиція, базована на фактах та джерелах, яка притаманна його книгам та десяткам статей наукового та науково-популядного характеру, підтверджує здатність Потічного не тільки обирати, коментувати, чи аналізувати, але й відстоювати та переконливо подати читачеві висловлену думку.
Поряд з університетською діяльністю, Потічний ніколи не забував про УПА, участь в якій залишила великий слід у пам’яті науковця, який вважав своїм обов’язком очистити цю найвідомішу організовану частину Повстання українців проти вічного ворога України – Російської Імперії – від брехні та вигадок. П.Потічний поставив перед собою мету донести правду про УПА, якої не знали не тільки у світі, але й в самій Україні. Кремлівська брехлива пропаґанда поширювала всякі вигадки про Українську Повстанську Армію. НКВДівським та КГБівським аґентурам і окремим аґентам десятиліттями вдавалося заводити в оману не тільки українців, але й цілий світ, коли йшлося про Повстанську Армію українців.
Кремлеві вдалося розбити ОУН на бандерівців та мельниківців, провокувати окремі атаки під різними прапорами, чи назвами, які закінчувалися смертельно – свідченням чого й були вбивства Коновальця, Ребета та Бандери. П.Потічний завжди твердив і твердить, що УПА завжди трималася поза політикою партій – вона залишася Повстанською армією усіх українців. В її рядах боролися за незалежність і не етнічні українці, серед яких знаходилось і багато українців єврейського походження.
Ще далекого до визнання УПА, БіБіСі (14 жовтня 2008 р.) оприлюднило інтерв’ю з відомим українським поетом Мойсеєм Фішбейном, стосовно УПА та згадало закиди, мовляв, дехто твердить про антисемітизм в УПА. Св. п. Фішбейн перерахував євреїв, які воювалив рядах УПА і також пригадав Потічного. „ Я вам перелічив євреїв, але ж я маю одного з найближчих друзів, який 3 роки був вояком УПА, відомий професор, і не тільки в Канаді, де він мешкає, і не тільки у США і Україні, а навіть в Китаї. Це професор Петро Потічний, 3 роки був молоденьким вояком УПА. Для мене особисто УПА – це святе, і, як на мене, для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА – це святе». Тому Петро Потічний присвятив більшу половину свого життя і діяльности УПА, бо вона була й залишилася для нього чимось святим, що не підлягає жодниму сумніву – тому його слід оберігати від нечисті, яку поширює імперська проґанда.
Саме Потічному вдалося знайти й словацького науковця, який документами довів, як впливали кремлівські аґенти на ЗМІ у післявоєнній Чехословаччині, де до 1947 року писали про УПА, а потім, за наказом з Москви, змінили УПА на Бандерівців, бо кремлівській пропаґанді йшлося не так про самого Бандеру, як про назву бандерівців, що знижувало етимогоґію слова до банди, а не відводило від прізвища. Потічний був одним із засновників видавництва “Літопис УПА” 1973 р., став його співредактором, згодом – відповідальним редактором чотирьох серій “Літопису УПА”. Зусиллями П.Потічного та редакції “Літопису УПА” протягом 1976–2011 в усіх серіях “Літопису УПА” побачило світ 92 томи, а 2012 р. появився під 100 номером „Каталоґ УПА” !
Про свій довгий життєвий і творчий шлях Петро Потічний детально ознайомив читачів 1992 англомовними спогадами My journey (Моя подорож) I & II. Toronto–Lviv. Стосовно оцінки наукової діяльности Петра Й.Потічного не можна не згадати й те, що він іменований професором-консультантом Гейлюндзянського університету в м. Харбін, КНР; обраний почесним професором Східно-китайського університету в м. Шанхай, КНР; почесним професором національного університету “Львівська політехніка” в м. Львів; виконував функції Президента канадської асоціації славістів, почесний Президент китайської асоціації україністів. Член Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади, Голова ОКВ; дійсний член НТШ, відзначений президентом України В.Ющенком орденом “За заслуги” ІІІ-го ступеня.
Беручи під увагу дотеперішню бурхливу наукову й громадську діяльність Петра Йосифа Потічного, можемо сподіватися, що незабаром він потішить нас черговими своїми розвідками, щоб доповнити невичерпні джерела науки. Саме на цьому шляху бажаємо йому ще
Многих і благих літ на радість родини та доброго здоров’я!
Торонто, 5.6.20 р.
