Наша війна є чимось більшим, аніж конфлікт за територію чи навіть загроза суверенітету. Це війна світоглядів, війна цивілізацій.
Наш ворог уособлює архетипічне зло. З Путіна можна писати «ікони» антихриста. Брехня, тиранія, насильство, геноцид, руїна.
Українці і «росіяни» – антиподи, окремі галактики. Попри сотні років колонізації та геноцидів, українці зберегли власне «я» – яке базується на свободі та гідності.
Росіяни не можуть пробачити нам нашої свободи – особистої і національної. Вони бояться і не розуміють нас. Раб не може пробачити свободи іншого, особливо того, кого вважає «молодшим братом».
Сотні років Москва плекала свою імперію тиранії і рабства. Вони не хочуть змінюватись. Їхня «ідеологія» – агресивний атавізм. Звідси й страх комусь втратити ярмо, а комусь – батога.
Україна, попри всі складнощі державотворчого процесу, є авангардом вільного світу у цій війні смислів. Гідність людини і нації – проти тиранії і рабства.
«Імперський» комплекс меншовартості штовхає росіян на геноцид українців. Їхня мета – вбити нас всіх, усіх, хто усвідомлює себе українцем. Копія хоче знищити оригінал. Компроміс, який влаштує росіян – деукраїнізовна Україна. Москва не терпітиме жодної форми суверенітету українців. І хоче знищити нас, як націю.
Війна Путіна – оборонна. Він боїться нас, боїться, щоби наша свобода в режимі реверсу за допомогою «братерських зв’язків» не заполонила уми його рабів.
Цей світоглядно-цивілізаційний конфлікт не може вирішитися за столом переговорів. Він буде далі тривати незалежно від дипломатичних рішень. В різних стадіях екскалації, але невпинно. До зруйнування Кремля, або до знищення західної цивілізації.
Росія провокує і атакує саме Захід. І глобальний конфлікт – питання часу. Краще західним партнерам зупинити загрозу зараз і на території України, а не чекати атаки Балтики чи Польщі.
Рашизм та його носії – загроза світовій цивілізації. Росія потребує дерашизації та роззброєння, а також позбавлення імперського статусу шляхом надання суверенітету всім поневолених нею народам.
Бути реалістом в тій ситуації, це визнати наведені факти. Реальна політика мусить опиратися на твердий ґрунт гіркої правди, а не на рожеві фантазії про перевиховання російських шовіністів.
Гірка правда така – українці житимуть у війні довго. Поки не знищать кремлівського монстра. Треба вчитися жити, працювати, заробляти, навчатися, творити під час війни, воюючи.
Всі розмови про швидкий мир та гарантії безпеки – дипломатичні ігри або прояви шкідливого пацифізму. Росія ніколи не покине спроб поневолити Україну.
Нам потрібна перемога і знищення рашизму, а не «мир» на умовах ворога. Щоб вижити і перемогти, вся нація має стати армією, але разом з цим не відмовлятися від ознак цивілізованої, вільної країни. Зрештою, ми боронимо не тільки Маріуполь, Миколаїв чи Харків, а й підвалини цивілізованого світу: повага до людини та громадянські права і свободи. Ці цінності є під ударом Москви.
Український опір має глибоке європейське коріння і, до речі, нагадує демобілізований Європі про її забуті джерела. Гідність і свобода.
Ми не щит Європи. Ми її центр. Не тільки географічний, а й ціннісний. Тут, в наших лісах, степах, горах, селах і містах гартується нове покоління нашої цивілізації – велика нація вільних громадян, нація воїнів.
Андрій Левус
