«З одного боку, діючий президент Республіки Білорусь Олександр Лукашенко публічно пішов на конфронтацію з Путіним, при чому ще до виборів. Арешт бойовиків ПВК Вагнера, домовленості з США щодо закупівлі нафти, фактичний бойкот «інтеграції в рамках Союзної держави РБ і РФ», м’яко кажучи, не додає «бонусів» Лукашенку в очах Путіна. З іншого боку, режим Лукашенко ніколи не буде прозахідним, він є плоть від плоті продовженням російських тоталітарних традицій, він зрозумілий і відносно прогнозований для Кремля».
Про це заявив директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД ім. О. Никонорова Сергій Пархоменко.
Експерт зазначив, що білоруські опозиційні кандидати теж мають свої «нюанси».
«Головний конкурент Лукашенка – Тіхановська – попри свою демократичну і прозахідну риторику, має контакти з Кремлем і фінансові вливання від афільованих з Росією структур. Крім того, її чоловік, якого тримають під вартою, є типовим адептом «руского міра», «кримнашистом» з усіма витікаючи- ми звідси обставинами.
Але разом з тим демократичний, проєвропейський майдан в Білорусі ажніяк не входить в плани Путіна. Саме явище майдану в країнах пострадянського простору панічно лякає Кремль, навіть якщо серед організаторів цього майдану будуть лояльні до РФ політики.
Тому в цій ситуації Путін або зробить ставку на контрольований хаос, розпалюючи конфлікт між Лукашенком і опозиційними кандидатами, а потім прийде і «всіх помирить». Тобто, підтримає всіма силами того, хто гарантує максимально проросійський курс Республіки Білорусь. Або ж, в разі неспроможності домовитися на своїх умовах, спробує анексувати частину територій республіки. Тим паче, це не так складно як здається: проросійські настрої населення східних територій Білорусі є більшими, ніж симпатії до РФ збоку мешканців Донбасу в 2014 році.
Одне можна сказати напевне: імовірна поразка Путіна в Білорусі закінчиться тим, що Кремль запустить більш радикальні плани стосовно України», – підсумував політолог.
