Смерть українця у Лісабоні і смерть Флойда. В чому різниця?

12 березня 2020 року, в аеропорту Лісабона був убитий українець.

7

Як помирав закутий у кайданки Ігор Гоменюк бачили багато людей, в професійні обов’язки яких входить захищати життя, здоров’я та права людей
Він помирав за злочин – знайти працю в іншій країні. Чесну працю.
Його смерть не викликала світового інформаційного буму, масових протестів, розграбованих магазинів.
Його смерть не відноситься до жодної категорії «популярних» дискримінацій.
Він був нікому не цікавий як християнин та добрий сім’янин, що мав відповідальність забезпечити майбутнє своїх дітей. Він був трудовим мігрантом, яких у світі зараз мільйони.
Ми живемо у перекрученому світі,де ті, хто стараються бути чесними, не зацікавлюють у стрічках новин, не стають героями для наслідування.
У цьому конкретному випадку, немає доказів того, що Ігор загинув за те, що був українцем, за те, що мав інший колір шкіри, чи за те, що мав іншу релігію. До закінчення слідства ми не знаємо, за що він загинув.
Напевне, немає такої країни, де би не було випадків поліційного свавілля. Як немає випадків, щоб хтось з банкірів не скористався службовим становищем, щоб забути декілька цифр на чужому рахунку, як немає таких країн, де б урядовець не поклав у кишеню «сотню» за невеличке сприяння у вирішенні питання. Злочини перевищення влади, чи використання службового становища не мають кордонів і національних обмежень. Суспільний резонанс на такі злочини є надважливий. Це будує правову державу, це примушує бути відповідальними всіх членів суспільства.
Я живу в Португалії вже двадцять років. Я імігрант. Я знаю, що переживав Ігор, коли їхав шукати працю за кордон. Мільйони знають, що пережив Ігор. Українці, португальці, бразилійці, кабовердіанці, всі, хто через причини світової економічної нерівності шукають можливість чесно працювати.
За це бажання ми мусили перенести приниження, нерозуміння, обман, найнижчу зарплатню.
Але, будучи імігрантом, я переконаний, що суспільну думку до феномену іміграції і повязаних з цим правових та соціальних проблем ми не вирішимо трощенням магазинів і підпалами автівок.
Ми, українці, вже пережили в минулому столітті революцію крові та насильства у 1917 році, яка забрала мільйони невинних життів і зупинила культурний та економічний розвиток багатьох народів. Яка спричинила масову міграцію українців по світу.
Тому, я не закликаю українців звинувачувати португальців у вбивстві Ігора. Ми отримали сотні листів від португальців зі словами жалю та підтримки. Ми отримали листи від бразильців, від організацій солідарності. Ми всі, українці, португальці і всі мігранти, що живуть в Португалії, шоковані тим, що сталося, і будемо добиватися справедливого розслідування.
Але – не трощенням автівок і закликами про дискримінацію, про яку ми не можемо говорити не маючи фактів.
Не маніфестаціями на угоду політичним силам для вирішення своїх партійних завдань.
Не відповіддю насильства на насильство.
Ми надрукуємо фото Ігора і покладемо поруч своїх ідентифікаційних документів. Щоб кожного разу, коли перетинатимемо кордон, чи відвідуватимемо міграційні служби, нагадувати службовцям, що сталося 12 березня 2020 року в аеропорту Лісабону.

Голова Спілки українців у Португалії, Павло Садоха

Опубліковано Головне, Пряма мова.