Незаперечним фактом є наявність російськомовних українців, які не вживали та не вживають української мови, однак свідомо пішли добровольцями на фронт або роблять багато корисного для країни в тилу. Їхній світогляд нічим не відрізняється від нашого, бандерівського. Тож виникає закономірне питання: чи має право патріот з Галичини, який не воював, дискримінувати за мовною ознакою патріота з Донбасу, який проливав за цю країну кров? Хто більше зробив для країни? Хто має більше право називати себе Українцем? Отже, чи є мова показником? Більше того, якщо мова все ж є показником для якоїсь категорії людей, їх одразу називають «вишиватниками», «вишиватою» – обмеженими, зацикленими на національності людьми, не здатними поглянути на українство більш широко.
Відповідно, держава, з одного боку – піддаючись російській пропаганді та не бажаючи відповідати образу «хунти», яка «ущємляєт рускій язик»; а з іншого боку – боячись «відштовхнути» політикою «грубої українізації» (як було за Президента Ющенка) цю категорію російськомовних співгромадян Сходу.
Якщо ми звели дискусію до вищеокреслених питань, то ми програЄмо засадничо, оскільки всі аргументи будуть на користь російській мові та принципу «яка різниця, якою мовою розмовляє? – головне, щоб людина гарна була». Тому питання мови одразу треба визначати як питання національної безпеки.
1) «Русскій мір». Концепція «русского міра» обов’язково передбачає російську мову. Тобто, ареал поширення російської мови Росія автоматично визначає зоною свого впливу, з готовністю «захищати» «соотєчєствєнніков». Отже, міста, де російська переважає в публічній сфері – під потенційною загрозою вторгнення «зелених чоловічків» або загонів чергового Гіркіна. В інтересах мешканців цих міст не ризикувати та не накликати на свої міста війну.
2) Пропаганда. Абсолютно зрозуміло, що Росія веде проти України інформаційну війну; що український інформаційний простір не захищено; що журналісти та пропагандисти в Росії працюють автоматично на українську аудиторію; що жоден український Мінстець не зможе ресурсно протистояти російській пропагандивній машині, що «штампує» все – від аналітики та новин до низькопробних серіалів про «героїчних» ментів і чекістів. Єдине слабке місце цієї системи – мова.
3) Шпіонаж. Не секрет, що на фронті більш потужні російські радіо-системи повністю прослуховують частоти наших бійців. На моїй пам’яті українські бійці (родом з Донецька) навмисне в ефірі переходили на українську (ще й старались із «західняцьким» акцентом), що бісило російських солдатів – ті втручались в ефір, просили хлопців «нє валять дурака зі своєю мовою».
4) Самоідентифікація. Людина, що шанує ознаки держави як Прапор, Герб, Гімн, просто не може зневажливо ставитись до такої ж ознаки – мови. Може не вживати в побуті, але зневажати – ні в якому разі. Тоді це просто латентний сепаратист, з яким нічого й «загравати» мовною політикою.
Щоб краще зрозуміти українців Сходу в питанні мови, варто його порівняти із ситуацією в діаспорі, де «в хаті» мова спілкування – батьківська, але на загал – загальноприйнятна. Ніхто з молоді не вважає себе меншим українцем або таким, що менше любить Україну, від того, що спілкується переважно англійською. Тому перш ніж дорікати та «воювати», варто зрозуміти – тоді швидше знайдуться правильні шляхи для вирішення проблеми.
При цьому в побуті ні в якому разі не можна обмежувати вживання російської. Навпаки, ми повинні стимулювати вивчення російської мови. Населення Сходу – потужний ресурс в інформаційній війні проти Росії. Саме ці люди, які мають багато родичів в Росії, можуть знайти найбільш підходящі аргументи, «достукатись» до «їхнього» громадянина. Це потужний ресурс, «вирощений» Росією, що обернеться проти самої Росії.
Головне завдання – не дати перетворити політику українізації на профанацію (як приклад – титрування російськомовних фільмів українською), як це було за Ющенка. Інакше наслідки будуть жахливими. Популізм в цьому питанні може дуже нашкодити. Але ще більше нашкодить нерішучість у запровадженні цих норм.
Я порівнюю знання української з тренажерним залом. Уявімо, що на тренування спортсменів зайшов новачок, який за свої 16 років жодного разу не підтягнувся, ще й до того страждає від ожиріння. Але ось прийшов день, і він твердо вирішив зайнятись собою. Прийшов в крутий зал, до крутих хлопців і дівчат. І от тепер ці хлопці й дівчата, які 16 років вправлялись, мають до вибору: або посміятись з невдахи, або підтримати.
Я – за другий варіант. Я поважаю тих, хто працює над собою.
Сергій Кузан
