Межа відповідальності

sadokha

Держава триває до того часу, поки в ній не переважає сукупність егоїстичних поглядів. Через природню відмінність, люди змушені піклуватися один про одного, в одному, обмеженому умовними чи фізичними кордонами, середовищі. Напевне, іншим способом, ми б не могли осягати розуміння заповіді: «Люби свого ближнього, як самого себе». Тобто того, що дало нам (людям) можливість вижити як біологічному виду на Землі, створювати цивілізації.
Та окрім вільної душі, яка вміє любити, чи ненавидіти, Бог надав нам память і розум, щоб ми могли передбачати наслідки емоційних станів нашої душі. Тобто, відповідальність.
Насправді, чим далі просувається наука, доходячи вже до «кварків», чим далі людина стає «Homem sábio», тим очевиднішим стає, що кожна мить нашого життя, це мільярди прийнятих рішень «1», чи «0». Кожна секунда, кожної людини, це відповідальність за себе і за цілий Світ. Вільного стану в обмеженій сфері Землі і зрозумілого нам Космосу не існує. Кожне егоїстичне рішення «мене це не стосується», це рішення «-». Це небажання взаємодіяти з цілим Світом. Це те, що ми називаємо «рішенням смерті», «порожнечі».
Численні: Голодомори, Голокости, Геноциди – не колективна відповідальність! Це відповідальність кожного, хто свого часу вибрав «по-приколу», чи «мені пофіг». Коли рішення приймалося емоційним станом, внаслідок неперевірених фактів, моди, приналежності до соціальної групи, страху, тощо. Але не з відповідальності за своє та оточуючих життя. Без аналізу історії.
Такі рішення приймалися не найвищою формою життя створеною Богом – людиною, але біологічним видом, якому не потрібні взаємодія і спільне будування Світу у націях, чи державах. Це вибір егоїзму, порожнечі.

56349195_2140358922716284_5816738938424918016_n

Павло Садоха

Опубліковано Пряма мова.