Львівська інтелігенція звернулась до польського митрополита

Відкритий лист

Преподобному Архиєпископові Мечиславу Мокшицькому,

Митрополитові Львівському Римо-Катoлицької Церкви в Україні,

голові Конференції Єпископів РКЦ в Україні та голові Комісії доктрини віри

Спираючись на Ваше інтервю п. Кшиштофові Тадею, в якому Ви згодилися на скромне звертання «отче», оскільки обрали своїм девізом одне слово «покора» [Кшиштоф Тадей. Секретар двох Пап. Розмова з архієпископом Мечиславом Мокшицьким. Львів: Вид-во Св. Павла, 2018. С. 11], ми, з Вашого дозволу, теж звертаємося до Вас саме так.

Преподобний отче!

25 вересня 2020 р.Б. «Радіо Люблін» подало Ваш виступ на конференції, присвяченій «драматичній і складній історії РКЦ на Сході», яка відбулася в рамках Третього прикордонного («Kresowego») конгресу в Люблінському Католицькому університеті, де Ви навчалися до 1987 р.Б., а у 2012 р.Б. отримали золотий диплом факультету теології «За внесок у відродження релігійного життя у Львівській архидієцезії».

У своєму виступі Ви зазначили проблеми, з якими, на Вашу думку, зустрічається в Україні РКЦ:

  1. Український націоналізм одна за найповажніших проблем, з якою, за Вашими словами, стикається РКЦ.

  2. На Вашу думку, РКЦ на Україні трактують як польську церкву і тому (?) намагаються їй перешкоджати та обмежувати її діяльність.

  3. Націоналізм, який, з Вашої точки зору, панує на Україні, особливо в Греко-католицькій церкві, по-Вашому, обмежує Вашу свободу діяльності.

Хочемо запитати Вас: неодноразово вживаючи словосполучення «український націоналізм», яке значення Ви у нього вкладаєте? Яким саме видом націоналізму Ви тавруєте українців? Адже сьогодні щодо визначення цього поняття висловлено багато поглядів, а згідно з працями відомих у світі науковців, існує досить багато його різновидів, і далеко не кожному дається негативна оцінка. Адже загальновідомо, що навіть народи Європейського Союзу, обєднані в єдину спільноту, oберігають і плекають кожен свою національну ідентичність.

Безпідставність Ваших звинувачень чітко показує лист Президента Республіки Польщі Анджея Дуди від 29.03.2016 р. Б. під назвою «Вступ до історичної публікації, присвяченої Польщі і ролі польської Католицької церкви на світі, адресований учасникам Світових Днів Молоді у Кракові» [Путівник з історії Польщі 966 – 2016. Варшава, 2016, с. 5]. Невже і Президента РП через те, що він називає РКЦ у Польщі польською церквою, за Вашою логікою, варто визнати українським націоналістом?

А Ви, преподобний отче, як Глава РКЦ в Україні, якого національного обличчя надаєте цій церкві, відправляючи меси до «Дня поляка», з нагоди прийняття Конституції Польщі, до дня незалежності Польщі, особисто служачи літургії і виголошуючи промови польською мовою? Але ми це сприймаємо майже як належне, навіть розуміємо відзначення Вас офіційним хрестом ордену відродженя Польщі «За особливі заслуги перед Церквою за діяльність на благо поляків в Україні», оскільки значна частина вірних РКЦ в Україні, як відомо, дійсно є поляками. Через це важко зрозуміти, чому ж Вас так зачіпає, коли на побутовому рівні РКЦ в Україні часом можуть назвати польською церквою? Підкреслюємо, саме на побутовому, оскільки ніколи в публічному просторі жоден представник української влади чи ієрарх «націоналістичної» УГКЦ не застосовував такого означення до РКЦ в Україні. Так само і численна українська діаспора в Італії, Португалії та багатьох інших католицьких країнах ніколи не вважала і не вважає РКЦ польською.

Також ми не розуміємо, чому Ви, стверджуючи, що до РКЦ належить багато українців та людей інших національностей, і представляючи в Україні Вселенський Апостольський Престол, ніколи не проводите богослужінь до Днів Конституції та Незалежності України, а також не відзначаєте національних свят інших національних менших, окрім польської. Адже тим самим Ви ставите РКЦ в Україні у позицію внутрішньої еміграції, даючи підстави трактувати її на побутовому рівні саме як польську церкву.

Те, що Ви вважаєте українським націоналізмом, на нашу думку, є насправді проявом природного, властивого всім народам світу процесу усвідомлення своєї національної ідентичності та формування державного народу української політичної нації, яка продовжує виборюввати свою незалежність у боротьбі з російськими окупантами. І у фронтових окопах наші герої-воїни захищають як інтереси України, так і європейські цивілізаційні цінності, і серед них не лише свободу та демократію, але також і право націй на самовизначення. І серед наших захисників є не тільки етнічні українці, але й немало росіян, грузинів, чеченців, євреїв, білорусів та представників інших народів. «Український націоналізм», який вони демонструють, насправді є патріотизмом, природним для кожної нації, зокрема також і польської. І дійсно, чи міг би народ, опанований «українським націоналізмом» у негативному значенні, яке Ви приписуєте цьому термінові, мати президентів, голів парламенту, премєр-міністрів та міністрів, які, попри свою належність до політичної української нації, не є етнічними українцями?

Ми також не можемо зрозуміти Ваших звинувачень щодо УГКЦ у тому, що в ній, за Вашими словами, «особливо панує націоналізм». Може, Ви думаєте так тому, що ця церква має у своїй назві слово «українська»? Чи тому, що богослужебною мовою у ній є українська? Чи, може, тому, що в її церквах правиться літургія на свято Незалежності України? Чи, може, тому, що греко-католицькі священники як капелани відстоюють незалежність України у боротьбі з російською агресією? Чи, може, тому, що УГКЦ надає духовну підтримку мігрантам-українцям за кордоном?

Ми також не розуміємо, як УГКЦ, що діє на своїй рідній землі, має своїх вірних і своє поле для праці, «утруднює свободу діяльності» Вам? Чи Ваші слова, часом, не є відголоском ідеології комуністичної Польщі, в якій, за словами професора Єльського університету Тімоті Снайдера, «…ГКЦ асоціювалася новим [тобто комуністичним] режимом радше з українським націоналізмом, аніж з Річчю Посполитою, що її створила»? [Снайдер Т. Перетворення націй. К.: «Дух і літера», 2012. С. 218.] На нашу думку, Вам, як представникові Апостольського Престолу в Україні, не личать недружні вислови в дусі комуністичної ідеології щодо УГКЦ, яка відстояла свою вірність Вселенській церкві в часи неймовірно тяжких комуністичних репресій.

Хочемо звернути Вашу увагу, що у своєму виступі на згаданому вище конгресі Ви постійно вживаєте вираз «на Україні». Загальновідомо, що так прийнято висловлюватися про недержавні території, тому застосування прийменника «на» щодо України є відголоском її колишнього колоніального стану і спрямоване на приниження її статусу як незалежної держави. До речі, таку форму зараз вживають лише представники імперської Росії, тому дивно, що Ви, превелебний отче, висловлюєтеся з ними в унісон.

Крім того, Ви говорите про проблеми РКЦ «на східному пограниччі» («na Kresach Wschodnich»), тобто на «східних окраїнах Польщі», в той час як території, які ви маєте на увазі, історично, демографічно і юридично є невідємною частиною України, причому непорушність державних кордонів після ІІ Світової війни раз і назавжди визнала вся міжнародна спільнота, у тому числі і Республіка Польща. Сумновідомо, що радикальне шовіністичне польське «кресове» середовище постійно виказує територіальні претензії до держави України, що не відповідає офіційній позиції Польської держави. Тому, на наш погляд, Ваша участь у таких заходах як офіційного представника Апостольського Престолу в Україні виявляє неповагу до Української держави, її народу і влади, а як громадянина Республіки Польща суперечить політиці цієї держави, яка, для прикладу, майже одночасно зі згаданим вище конгресом у тому ж Любліні створює разом з Україною і Литвою політичну платформу, названу «Люблінським трикутником», з метою спільного сприяння європейській інтеграції Східної Європи та протистояння агресивним замахам імперської Росії.

Підсумовуючи те, що Ви висловили на конгресі в Любліні, можна зробити певні висновки:

  1. Ваша позиція звинувачення всього українського народу та УГКЦ в націоналізмі як ідеології, що принижує інші народи є повністю безпідставною і надуманою.

  2. Ви, будучи духовною особою, а не політиком, маєте необережність висловлювати політичні звинувачення, що суперечить основній місії, покладеній на Вас Апостольським Престолом.

  3. Будучи громадянином Республіки Польщі, Ви займаєте позицію, що не відповідає міжнародній політиці цієї демократичної держави.

  4. Крім посади митрополита та сану архиєпископа, Ви є головою Конференції єпископів РКЦ в Україні, а як представник Ватиканy, на наш погляд, виконуєте ще й певну міжнародну дипломатичну місію. Проте наведені вище Ваші вислови, участь у конгресі, організованому шовіністичними «кресовими» колами, та зміст Вашого виступу на цьому конгресі демонструють недружнє ставлення до України як держави, до українського народу та церкви.

  5. Виокремлення вірних РКЦ лише однієї національної належності з ігноруванням національних потреб інших вірних, що перебувають під Вашою духовною опікою , «плекання польськості» на теренах України, на наш погляд, не може відповідати політиці Апостольського престолу та принижує статус Римо-католицької церкви як Церкви Вселенської, до якої належить також і УГКЦ.

Cьогоденна Україна проходить складні етапи становлення і розвитку демократичної правової держави. Шукаючи світової підтримки у проведенні реформ та боротьбі з російським агресором, Україна високо цінує позицію свого стратегічного партнера і сусіда Польщі та сприяння з боку Апостольського Престолу. Не менше важливою для майбутнього нашої держави має бути і єдність українського народу, бо тільки єдність та злагода всередині країни разом із щирим порозумінням та миром із сусідами може бути тим, що насправді миле Богові [«Щоб усі були одно…» Ів. 17 (21)]. Хоча Ви і стверджуєте, що відкриті для єдності, але реально Ваші слова та дії ведуть до дискредитації тих кроків, які і українці, і поляки вже зробили на шляху до принципового порозуміння. А протиставлення РКЦ і УГКЦ може вести лише до розбрату, але аж ніяк не до любови.

Очевидно, що єдино можливий конструктивний шлях для наших країн і народів це шукати і здійснювати кроки до порозуміння навіть у складних питаннях, обтяжених негативною історичною памяттю. Але про це поговоримо іншим разом… А Вам, преподобний отче, навіть статус секретаря двох Пап не дає у цій ситуації права, за Вашими ж словами, «… грати роль судді світу, який заглядає Богові в карти» [Кшиштоф Тадей. Секретар двох Пап. Розмова з архієпископом Мечиславом Мокшицьким. Львів: Вид-во Св. Павла, 2018. С. 242].

Тому звертаємося до Вас з проханням ще раз згадавши Ваш девіз, надалі постаратися висловлюватися та діяти у більшій відповідності до Вашої місії глави гілки Вселенської церкви у нашій державі.

Голова Громадської Ради «Св.Юр» Валерій Калинюк

Президент Центру національного виховання

молоді ім. А.Шептицького Григорій Брунець

Почесний голова Всеукраїнського товариства

політичних вязнів та репресованих,

голова Львівського обласного товариства

політичних вязнів та репресованих Петро Франко

Голова Івано-Франківського благодійного

фонду національної памяті Зіновій Шкутяк

Заступник голови Львівського обласного

товариства «Надсяння» Михайло Турко

Голова Всеукраїнського громадського

обєднання «Союз українок» Орислава Хомик

Голова Львіського обласного обєднання

Всеукраїнського товариства «Просвіта»,

канд. держ. управління, засл. діяч освіти Ярослав Пітко

Голова Асоціації освітян-католиків, професор,

доктор психол. наук Наталія Жигайло

Голова Об єднання Товариств депортованих

українців «Закерзоння» Володимир Середа

Голова Клубу греко-католицької інтелігенції,

засл. лікар України Роман Грицевич

Голова Українського лікарського товариства

у Львові Олег Дуда

Керівник благодійного мистецького проекту

«Молитва до Митрополита» Олена Білоус

Президент Асоціації роботодавців Львівщини Зеновій Бермес

Герой України Юрій Шухевич

Лауреат Національної премії

ім. Т.Шевченка, поет Ігор Калинець

Дипломат, канд.політ.наук Роман Безсмертний

Проф., д-р мед. наук, акад. Національної

Академії вищої освіти, засл.лікар України Орест Абрагамович

Проф., д-р екон. наук, засл.економіст

України Степан Давимука

Проф., д-р мед. наук, засл. лікар України Роман Дутка

Д-р юрид. наук Юрій Ключковський

Д-р філос. наук Олег Огірко

Д-р істор. наук, письменник, лауреат

Всеукраїнської премії ім. І.Огієнка Петро Шкрабюк

Проф., народний художник України Ярослав Скакун

Лауреат Національної премії

ім. Т. Шевченка, художник Іван Остафійчук

Лауреат Національної премії

ім. Т. Шевченка, скульптор Ярослав Мотика

Проф., засл. діяч мистецтв, художник Михайло Безпальків

Засл. працівник культури Борислав Рибак

Проф., д-р суспільно-екон. наук Михайло Присяжний

Проф., д-р філос. наук Павло Содомора

Проф., д-р філол. наук Ярослав Гарасим

Проф., д-р філос. наук Ігор Держко

Керівник ХХІV Української антарктичної експедиції,

канд. біол. наук, доц. Ігор Дикий

Канд. техн. наук, доц., член Редакційної ради

вид-ва «Літопис УПА» Зенон Боровець

Журналіст-міжнародник Марко Сімкін

Опубліковано Пряма мова.