Київський метроміст: біль солдата, якого зраджує Батьківщина

Roman Semysal

Олексій Белько…мій товариш.

metromist

Нас мобілізували в один день. Я помітив його одразу в Деснянському військоматі, бо він прийшов в камуфляжі з двома прапорами на рукавах – українським і татарським. Він помітив мій погляд і сказав, що воюватиме ще й за татар, раз вони в Криму за себе не воювали.
Він мені одразу сподобався. Він був рішуче налаштований на війну, багато не говорив, сказав, що служив у морській піхоті і тепер хоче бути снайпером. Запитав мене, чи не хочу я працювати з ним в снайперській парі. Я теж сподобався Олексієві, бо: по-перше – сказав, що у нього гарна дружина ( досі пам’ятаю, як вони цілувались перед відправкою ), а по-друге – з усього вагона не пиячили тільки двоє – Олексій і я…
На Яворівському полігоні, де нас готували до фронту, як гранатометників, Олексій дізнався, що десь поруч тренуються десантники, вийшов на потрібних людей, і через кілька днів його забрали в десантуру. Він був радий і гордий через це. Ми обнялись і побажали один одному удачі на фронті…
Я телефонував йому кілька разів і в АТО, і після демобілізації, але безрезультатно . Пару років тому надибав на його сторінку у ФБ, зрозумів, що Олексій живий, здоровий, порадів за нього, але так і зв’язався з ним…
А годину тому дізнався, що стрілець на мосту – це він…
Я не знав іще, які вимоги він висував, але здогадувався. Потім прочитав, що Олексій вимагає від нової влади припинити капітуляцію на Донбасі…
Я не схвалюю його вчинку, але на сто відсотків поділяю його позицію: те, що робить теперішня влада – відведення військ, формула Штайнмаєра, ганебний обмін полоненими, розмови про потепління стосунків з РФ, припинення співпраці з американськими військовими інструкторами – це капітуляція!
Не за це Олексій наражав себе на смерть на війні.
Я його не виправдовую, але розумію його відчай і біль. Біль солдата, якого зраджує Батьківщина.

Опубліковано Пряма мова.