Хай шелестять знамена України!

121626757_10158926793639138_3538917852413795604_n

Ця, справжня, армія народжувалася довго

З походів кімерійців. З курганних поховань царських скіфів на Роменщині (бо не в крємльовской же ж стєнє ховати полководців, а у рідній землі).

З розбитих римських легіонів вождями сарматів.

З прибитих щитів до бундючного Константинополя варяжсько-слов’янськими дружинами.

З незданих міст Батию, Куремсі і Бурундаю.

З поразки над Ворсклою 1399 року.

І перемоги під Оршею, де Костянтин Острозький насипав масквічам у 1516-му (найбільша битва 16 століття).

Наша армія народжувалася з протистоянь.

Починаючи з рокоша Криштофа Косинського 1591 року – і до нового часу – українці по дружньому били українців у всіх війнах.

Від того і до 2014 року це було традицією. Візьміть війну – і побачите – як наші насипають за сорочку – нашим.

Усе ХVІІ століття – це приказка про українців – виграти усі битви – програти війну.

З цього часу ми – найкраща піхота у Європі. Але наш же подвиг – втрата незалежності.

У 1621-му році у битві під Хотином ми разом з поляками дали відкоша османам.

Потім це повторили у 1683 році під Віднем.

Але разом з кримськими татарами у 1659-му наваляли русскім під Конотопом.

А потім з русскімі туркам і татарам у кількох війнах часів Катерини.

Може хтось не в курсі – але Наполеона на Березині ледь не зловили вояки Охтирського гусарського полку. Але грабувати обоз – наше все, навіщо нам карлики. Головне – подарунки жінці й дітям.

А потім англо-французо-сардинцям у Кримській війні заряджали українські полки і герої у Севастополі. За це – «братній» народ присвоїв цю перемогу собі. Ага! Головне ж сказати – матрос Пьотр Кошка піл піво. А не так як було – матрос Петро Кішка бився за Імперію. І пив пиво.

Мої предки – реєстрові козаки Полтавського полку з першого реєстру Штефана Баторія, 1583-го року – билися за Річ Посполиту під Псковом.

Не було війни, де б не воювали мої.

У мого пра-пра-прадіда медаль «За Шипку». У прадіда – Георгій за Мукден.

У діда – два Георгії за Першу світову.

Четверо з п’яти маминих братів лягли у землю у Другій світовій. А дядько Станіслав мав два ордени Слави.

Славно воювали ми за чуже.

Але була одна справжня армія.

Українська Повстанська Армія – армія без держави – єдина армія світу, яка без допомоги протрималася в бою майже двадцять років.

Але!

Тільки у 2014-му – ми стали по справжньому АРМІЄЮ.

Бо до цього українці билися за чужі інтереси. Що з того, що Кожедуб збив найбільше літаків серед союзників? Що з того, що Лавриненко вальнув 52 танки?

А що ми мали від подвигу мого пра-прадіда на Шипці? Навіщо нам знати, що 60% матросів на «Варязі» були з Полтавської губернії?

Тільки зараз, у 2014 році, українці зі Львова і Дніпра, Одеси і Сум, Черкас і Прикарпаття пішли РАЗОМ захищати СВОЄ. Своє відчуття ГІДНОСТІ, ПРАВДИ і СПРАВЕДЛИВОСТІ.

І ми створили СВОЮ АРМІЮ!

Тепер найсильніша піхота у світі вистоїть і обов’язково переможе.

Мій син мріє стати військовим. На Рейхстазі ми колись розписалися.

А на Кремлі ще ні.

Рости синку. Все ще попереду!

Найсильніша АРМІЄ! БУДЬ!

Слава Україні!!!

Віктор Бобиренко

Опубліковано Пряма мова.