Альцгаймер молодих політиків України

Ze_command

Йосиф Сірка

Ми вже звикли до того, що старим приписують не тільки хвороби, спричинені старістю, але й новіші, через віруси, які охоплюють цілу планету, як це свідчить covid 19. Те, що від сучасної корони віруса вмирають, чи потерпають, молодші та навіть діти, довідуємось щодня зі звітів про поширення у світі страшного віруса.

Та нас, окрім корони, турбує більше вияв „старечої” хвороби альцгаймера у молодих українських політиків, які займають найвищі посади в державі.

Особливу небезпеку становлять особи, від яких залежить неодне важливе рішення державного значення. От візьміть заяву голови Верховної ради Д.Разумкова, який з „легкої руки” заявив, що без російської мови нам „цілісність країни” не під силу. Чи пан Разумков був ще „замолодим”, щоб затями, що саме російська мова і стала причиною російської інвазії на українську територію – тобто: порушення цілісности державної території?

Все починалося із „русскоязичних соотєчественніков”, яких Путін „спішив” визволяти від „фашистів” у Києві. Коли б ще за Януковича ухвалили закон про державну українську мову, а не закон Колесникова-Ківалова, то і „русская весна” була б залишилася на своїх „історичних землях” – у Москві та навколо неї.

Звичайно, що після заяви п. Разумкова і новий міністр культури згадав „бізнес”, який українською мово у серіялах він не бачить. Коли би отак „бізнемово” підходили до своїх серіялів такі малі країни (по відношенню до України), то вони б взагалі не мали власних серій, щастя, що вони не мають сусіда з російською мовою! Отже, голова ВРУ вважає, що російськомовні українці розумово відсталі, бо бояться її і не захочуть бути громадянами своєї батьківщини, своїх предків. Слід додати, що діти російськомовних батьків, які закінчили українські школи довели, що вони такі ж здібні, як і діти україномовних батьків. Іншими словами, для молодого поколіннят мова не проблема.

В Ізраїлі вже давно довели, що мову держави можна опанувати навіть тоді, коли старше покоління нею не володіло, бо приїхало з різних кутків світа. Ніхто не вимагав від старших ізраїльтян розмовляти державною, але всі наступні покоління нової держави Ізраїль з повагою і любов’ю поставилися до мови предків, мови держави і сьогодні можуть бути гордими на це, а для українців мали б стати прикладом (навіть при наявности багатьох російськомовних ізраїльтян). Дуже можливо, що „теорія” депутатки з фракції Слуги народу про „неякісних дітей” вже починає впливати на розуми декотрих колег, які не вірять у рівність, якщо вона не російською мовою.

А все почалося із виборів і передвиборчих обіцянок. Більшість виборців України вирішила обрати не тільки нових і молодих, але й незаплямованих підкупами оліґархів, кумівством, професіоналів. Після не цілого року влади нового президента та ВР України виборці отримали холодний душ. Справа в тому, що передвиборчі обіцянки кандидатів від СН – Зеленського, Разумкова та ін.: припинити корупцію, кумівство, продажність оліґархам, запровадити прозорість щодо призначення людей на керівні посади, призначати безсумнівних професіоналів, прислухатися до громадської думки, дбати про військовослужбовців, про реформи, дотримуватися Конституції та ін..

Перший уряд робив надію, що Зеленський буде дотримуватися передвиборчих обіцянок, незважаючи на те, що вже тут появилися деякі призначення зі сумнівними професійними знаннями. Увагу привертало те, що Зеленський до своєї адміністрації почав призначати своїх колег по „Кварталі 95”, близьких знайомих, а це не дуже інше ніж кумівство. Та все ж перший 35-річний голова уряду України О.Гончарук був певною надією, бо ж до уряду увійшли і такі відомі фахівці як Т.Мілованов, Р.Рябошапка, О. Макарова, В.Пристайко, А.Загороднюк та ін., які були однозначними оптимістами проводити реформи задля майбутнього України.

Раптові і дуже сумнівні зміни у поведінці В.Зеленського починаються з його довіри до свого помічника А.Єрмака, якого фракція Европейської Солідарности 13 листопада 2019 р. вимагала звільнити через його проросійські меседжі, що підтверджували опубліковані у США свідчення під присягою американського дипломата Вільяма Тейлора. З невідомих причин, міжнародні перемовини провадив Єрмак, а не міністр закордонних справ. Зрештою і досі невияснена справа з неоголошеною „відпусткою” президента Зеленського у січні на Катар, зі ще більш заплутаним поверненням на літаку, на якому день перед відлетом з Катару туди прилетів з Москви, згідно з припущенням рослідування „Схем” (Радіо Свобода), керівник Радбезу (якого звуть правою рукою Путіна) Патрушев.

Сумніви, щодо щирости пояснень речниці президента викликають саме пришвидшені зміни не тільки навколо самого Зеленського, але й всього КМ на чолі з його головою, що почалося незабаром після звільнення „правої руки” А.Богдана. А.Єрмака, замість пропозиції фракції ЕС звільнити з помічника, Зеленський призначив керівником ОП.

І саме після отих змін помічаємо відступ від прозорості і фаховості – замість фахового прокурора призначають людину без досвіду Венедіктову, але з пітримкою адвоката Януковича А.Портнова. Вона ж поспіхом, своїм заступником призначила колишнього адвоката Януковича О.Бабікова. Іншою незрозумілою зміною стала заміна міністра оборони А.Загороднюка, який був причетний до реформ в українському війську. Заміна молодого, вихованого вже за Незалежної, пенсіонером (на 21 рік старшим) А. Тараном дуже вже нагадує призначення Януковичем міністра оборони П.Лебедєва, якому приписують розвал Української армії. Скорочення української армії, в часі триваючої війни, які запропонував новий міністер, дорівнює також розвалові і будь-які пояснення „модернізацією” не витримують критики в часі, коли ворог з мільйонною армією займається не меньшою модернізацією і збільшенням війська.

В той час, коли на українських патріотів-захисників щодня полюють російські снайпери, а в глибокому тилу вбивають патріотів лише тому, що вони розмовляють українською, чи займаються волонтерством, не повинен би звучати жоден голос про те, що українською не відновимо цілісність країни. Потрібно дослідити наскільки діяльність п’ятої колони впливає на щоденні напади на українських солдат на лінії фронту, наскільки відверті, не тільки кум Путіна, але й різні рабіновичі, онуфрії, коломойські та ін., як вони допомагають ворогові у щоденних нападах на українців.

Вже давно потрібно було заборонити будь-які теле-канали та радіо, газети, які поширюють відверту брехню про „дружній” російський народ, про „спільне минуле”, бо, мовляв, довірливі хохли всьому повірять. Як можна було безкарно пропустити до ВРУ тзв. Опоблок, члени якого самовільно поїхали до Москви – аґресора, який щодня стріляє по українських солдатах і там „представляти” Україну, на що їх ніхто не уповноважував? Як депутати – вони відповідають перед виборцями, а за межами країни, вони можуть представляти лише власні погляди, або партійні, якщо їх на це уповноважили.

Складається враження, що кум Путіна був „ґубернатром” за Порошенка, за Зеленського вже собі, певно, присвоїв „ґенерального”. Бо ж свіжі новини про багатство Медведчуків, яке вони придбали за час окупованого Криму, робить їм надію, що кремлівський кум скоро проведе наступну рятівну акцію на допомогу „соотечественнікам неісконно русских територій”.

Оскільки Путін вже вичерпав свої можливості поліпшити життя простого населення імперії (ціна на нафту впала), то ще перед референдумом вийшов з „новою” ідеєю – сказати всім, що всі, хто вийшов із СССР, „захопили” зі собою території, які завжди були російськими, тобто, є перспектива знов поширити кордони. Правда, на цей раз не окупацією, бо вона в Україні була невдалою, але вимогою „віддати”, а потім можна вже вжити шантаж, бо ж сам хвалився, коли окуповував Крим, що готовий був до застосування атомної бомби. А це ж казав некоронований імператор!

Історик Кирило Глушко, стосовно нової інтерпретації Путіна, слушно зазначає „питання територій : з тим входили, як сказав Путін, з тим, будь-ласка, і підіть, без «подарунків російського народу». Але можна тоді поторгуватися інакше. Звичайно, можна поговорити про Крим, але справа в тому, що українська СРР входила до складу Радянського Союзу ще з Шахтинською і Таганрозькою округами – частиною територій нинішньої Ростовської області: східний Донбас, який у тієї ж УРСР відібрали у 1925 році. Просто, якщо ми говоримо «з чим прийшли, з тим йдіть», то віддайте нам, будь ласка, половину Ростовської області Російської Федерації.»

А може Медведчук надіється, що кум поміняє хоч частину загарбаної території, яку, згідно зі словами Путіна, мав би віддати, бо чому б інакше збагачувався у Криму? Чи це можливо? Так, але не задля цього Путін поміняв Конституцію. А щоб не піддатися ненаситній імперії і її новоявленому творцеві, то слід тримати порядок і справедливість у власній державі і піддаватися оманливій назві Слуги, бо ж навіть референдуми бувають несправедливими у більш розвинених демократіях!

Але про це потрібно пам’ятати, а тут нове покоління політиків в Україні показує втрату не тільки пам’яті, але й здібності мислити державно і патріотично.

Якщо бути відвертим і приглянутись до історичних процесів, які чимось близькі до українських, то українці повинні будуть взяти під увагу завоювання УНР, УПА, ОУН, дисидентський рух. Саме справжній патріотичний рух утримав українську націю при житті, незважаючи на те, що втрати були ґрандіозними –щодо людських жертв і втрати території. Тому довіряти слід тільки патріотам України, які дбатимуть не про власні інтереси, але державні. Зрештою, потрібно собі усвідомити, що не можна безкарно прощати злочинців та вбивць.

Потрібно вчитися від Ізраїля, який щодня відчуває загрозу, але недозволяє ворогові себе вбивати, а за кожне вбивсто ізраїльтянина – жорстоко карає винуватців. Майдани довели, що українці мають відвагу і здібності перемагати. Та, на жаль, українці ще ненавчилися використовувати свої здібности для себе, а в цьому також зразком може послужити Ізраїль, який здатний утримувати стабільність і боротися з корупцією.

Торонто, 29.6.20 р.

Опубліковано Пряма мова.