Євшан-зілля від Адамцевича

75594506_3941098162583166_4185633186878849024_o

Після зйомки музичних композицій для фільму Сергія Проскурні про історію України ми вертали додому. Коли завезли Данила Перцова на Цимбалів Яр і попрощалися, раптом Данило показав на мигах, щоб я зупинився й зачекав. Невдовзі він вибіг з двору, тримаючи в руках трембіту Михайла Тафійчука, яку я позичав йому для виступу на презентації фільму «Захар Беркут» та якусь зарамлену картину. «Ось, тримай! Це тобі передав подарунок Романщак! Там ще є цікава групова світлина з кобзарями, може когось можна пізнати?»

Я тримав у руках велику мистецьку світлину культового в свідомих колах українського громадянства бандуриста Євгена Адамцевича. Словом, видатний український художник пан Віктор Романщак майстер монументального та станкового живопису, графік і творець гобеленів (обов’язково поцікавтеся і подивіться його чудові твори), подарував мені унікальний фотопортрет славного українського бандуриста Євгена Адамцевича (1903-1972). Того самого, що озвучив вірш Миколи Вороного «Євшан-зілля», того самого, від якого записаний Олександром Правдюком «Козацький марш», який став в обробці-аранжуванні Віктора Гуцала знаною всім «Запорізькою похідною», того самого, від якого шістдесятники навчилися співати «Ой на горі вогонь горить».

Цікаво, що я, так би мовити, слухав Євгена Адамцевича, будучи ще в утробі своєї матері, яка була разом з моїм батьком на тому знакомитому концерті кобзарів, бандуристів та лірників де вперше виконувався «Запорізький марш» ансамблем народних інструментів під орудою Якова Орлова. Тоді режисери дозволили бандуристові заграти на концерті і марш, записаний від нього і «Євшан-зілля» на слова Миколи Вороного, але «без хвостика», тобто без епілогу, в якому, власне, і викладене смислове розв’язання чи сила. Але бандурист був «не промах» і, мов забувши настанови стиснених партійно-більшовицькою цензурою режисерів, виконав «Євшан-зілля» таки «з хвостиком». Боже, що тут почалося! Як мені оповідали мій батько та Володимир Данилейко, що були на концерті: всі присутні «схопилися на рівні ноги», загриміли шалені оплески, залунало «Слава! Слава!»… Словом, Адамцевич співав «Євшан-зілля» знову, «на біс» і знову з важливим епілогом, що промовляв до сердець всіх присутніх триматися свого рідного всупереч усім «кнутам і пряникам» імперіалістичної Московщини.

Впродовж життя постать Євгена Адамцевича, його творчість, його пісні поруч зі мною. Я близько дружив з тими, хто близько знав його. Мабуть найбільше захопив мене його репертуаром, харизмою та стилістикою світлої пам’яті Володимир Данилейко (1930-2017) один із моїх духовних наставників. Від нього я навчився чимало пісень з репертуару бандуриста: «Моя сердешна Україно» на слова Андрія Бабенка, «Кобзо, моя непорочна утіхо» на слова Пантелеймона Куліша (музика Михайла Башловки), «Ой над Дніпром у Каневі» на слова Володимира Данилейка. До речі, він єдиний був на похороні Адамцевича в Криму. Багато пісень, що їх співав Адамцевич, я перейняв від бандуриста Ігора Карповича Рачка з Лавіркового хутора. Це і «Галіхве», «Учора в школу я ходив», «Постривай, не жартуй». Ігор Карпович теж багато розказував про Адамцевича, бо і спілкувався з ним, і вчився від нього.

Разом з Данилом Кулиняком (1948-2016) поетом, публіцистом, громадським діячем, другом мого батька, я був в Ромні і він показав мені те місце, де кобзарював Адамцевич. «Не те це місце, казав пан Данило, де тепер висить пропам’ятна дошка. З того місця його гнала міліція, а ось воно обабіч стежки на Засулля». Я став на тому вказаному місці і почав грати пісні, що їх співав Адамцевич. Це було важливо і для мене, і для товариства. І для Данила Кулиняка, і для його сина Михайла, онука Феодосія Сахна, і для Станіслава Бушака… Словом, на узбіччі стежки на Засулля знову зібралися люди слухати кобзаря і знову звучало «Євшан-зілля» та «Моя сердешна Україно».

Від Данила Кулиняка я перейняв фрагмент «Пісні про куркулів», що її співав Євген Адамцевич, засуджуючи та журячись з винищення сталінською системою українського козацтва-селянства, що було сіллю землі української. Потім було й слухання записів Адамцевича, що збереглися в приватних збірнях Рената Польового та Василя Прикордонного, моя авторська передача на Радіо «Культура» про видатних кобзарів ХХ ст. Георгія Ткаченка та Євгена Адамцевича… До речі сказати, моя композиція «Ой на горі вогонь горить», що ми з «Хореєю Козацькою» присвятили Лицарям нашої землі, теж створена під впливом Адамцевича. Ця улюблена пісня мого батька Віктора звучала на його жалібному погребі, а також на погребах Євгена Сверстюка, Леопольда Ященка, Левка Лук’яненка та героя московсько-української війни Грицька Матяша «Блека»…

73105653_2793747127358677_59165583979053056_o

І ще таке. Найбільш важливим та вікопомними були мої виконання «Євшан-зілля» для онуків Володимира Данилейка Гафійки, Володі та Домініки в Полтаві після виступу «Хореї Козацької» на «Мазепа-фесті» та на цьогорічній «Кобзарській Трійці» в Музеї Івана Гончара в Києві. В обох випадках слухачі поринали в чар пісні про віднайдення дороги на рідну родину, про природне пробудження забутого національного єства, про те чарівне євшан-зілля, «що на певний путь направить у край свій до повороту».

Тарас Компаніченко

Опубліковано Культура.