Юрій Новосільський – художник, іконописець, графік, теоретик і теолог мистецтв (100 років тому)

100 років тому:

7.01.1923 – у Кракові народився Юрій Новосільський, художник, іконописець, графік, теоретик і теолог мистецтва. Походив з мішаної сім’ї – батько українець з Лемковини, мати полонізована австрійська німкеня. Визначальний вплив на виховання сина справив батько, що завжди позиціонував себе як український патріот. Розпочав навчання в умовах німецької окупації на факультеті декоративного малярства Мистецько-ремісничої школи, на яку гітлерівці перетворили Краківську академію мистецтв. Лиш тільки отримав атестат зрілости у жовтні 1942 став послушником у Лаврі св. Івана Хрестителя оо. Студитів УГКЦ на околиці Львова, де отримав унікальну можливість безпосередньо знайомитись з шедеврами українського сакрального живопису із збірки офіційно закритого Національного музею. Під керівництвом єрм. Рафаїла Хомина розписував трапезну церкву в Лаврі (нині адміністративний будинок Музею народної архітектури й побуту), а влітку 1943 муровану церкву у Болехові. Великий вплив на усвідомлення власного покликання до східного іконопису справила також проща до Почаївської Лаври. У повоєнні роки навчався у Краківській академії мистецтв. Попри те, що в Польщі встановлено комуністичний режим, він все ж не був настільки безоглядно тоталітарним як в СРСР, тож мистцеві не було потреби ховатись з власним релігійно-філософським світоглядом та проти волі й сумління писати в офіційному стилі соцреалізму (чи краще соцконформізму). Професор АМ у Кракові, Doctor honoris causa Львівської академії мистецтв (2008). На думку більшости мистецтвознавців є найбільшим із сучасних мистців Польщі, а з іншого боку його творчість не вписується в традиції польської малярської культури. Сформований на ґрунті двох культурних цивілізацій Заходу і Сходу намагався прищепити польській традиції візантійську «бацилу православ’я» з її глибоко містичним баченням світу. Проте, як професор Академії мистецтв, випустивши понад дві сотні учнів, так і не отримав серед них продовжувачів своєї справи. Ба більше, під претекстом неканонічности, траплялось, що його поліхромії в костелах та церквах знищували, а ікони вилучали. Його індивідуальний неповторний стиль базувався на природному поєднанні східної та західної філософій, української та польської культур. Також стилево він зумів з’єднати «початок» з «кінцем», тобто ранньохристиянське візантійське мистецтво з авангардом. Окремі мистецтвознавці називали його не малярем, художником чи мистцем, але «малюючим теологом». За життя отримав визнання та зазнав належної шани і слави. На його твори був великий попит і навіть в час відходу у вічність злодії викрали з його помешкання кільканадцять полотен. Помер у Кракові 2011.

Часом прикро читати, коли деякі українські видання називають маестро польським художником з українським корінням. Попри те, що він працював у польському культурному середовищі, все ж в творчости мислив глибоко українськими категоріями. Він писав і говорив вишуканою українською мовою, молився – українською, вітався українськими християнськими привітаннями і колядував українською, та не раз повторював повторював: «Я теж українець». І ще, не був він Єжи Новосельським, як невість з якого дива почали писати про нього в Україні, але завжди себе він позиціонував як Юрій Новосільський.

Юрій Новосільський: «Взимку, на зламі 1942 і 1943 років, мав я можливість нишпорити в закритому німцями музеї ікон. Там перший раз зустрівся зі справжнім великим мистецтвом у такому згущенні і числі. Враження було настільки міцне, що цієї зустрічі не забуду ніколи. Дивившися відчував просто фізичний біль, не був в силі перейти з однієї залі до другої. (…) Були це перші в моєму житті архітвори мистецтва, яких впливу зазнав безпосередньо, а не через посередництво репродукцій чи фотографій. Творів такого рангу ніколи раніше – ані у Кракові, ані у Варшаві – не бачив! У краківських музеях було лише кілька видатних картин, у варшавських також не було їх багато, а там у Львові мою свідомість атакувала просто колосальна кількість ікон, які були першорядними творами мистецтва. (…) Пережив злам, ілюмінацію, яка вирішила про вибір мого шляху. Побачив ікони як явище окреме і особливе. Явище, в якому відбулося ідеальне злиття фігурних і абстракційних елементів, поверховних і духовних. В іконах віднайшов всі елементи авангарду. (…) І щойно це пережиття так насправді детермінувало мій життєвий шлях. Підтвердило ілюмінацію отриману після розмови з Яхимовичем. Вдруге, цим разом зовсім виразно і ясно, усвідомив я собі моє малярське покликання, а крім цього раз на завжди сформована була моя малярська візія. Все те, що я пізніше реалізував у малярстві, було, хоч би й перший погляд йому заперечував, окреслене цим першим зіткненням з іконами у львівському музеї. (…) Я в своє свідоме малярство увійшов через двоє дверей: одні – це була свідомість модерного малярства, другі – свідомість ікони, філософії і богослов’я ікони».

З прощального слова на похороні художника приятеля і православного священика о. Генрика Папроцького: «Він був мислителем та мистцем з тієї малої групи, яка малює і пише для майбутнього. Юрія Новосільського ще не оцінили на належному рівні. Це завдання для майбутніх поколінь».