Відхід у вічність “Ярки”

27 липня ц.р. у Львові, в день похорону видатного патріота Любомира Полюги – охоронця і зв’язкового легендарного Провідника Романа Шухевича, покинула земний світ ще одна представниця славної когорти борців за волю України Ярослава Крижанівська-Гасюк.
Непомітно покинула земний світ скромна, але вельми непересічна жінка, яка пройшла катівні совєтських тюрем і гулагів, та не втратила любові до України, віри у її краще майбуття.
Ідуть у безсмертя самовіддані борці за Україну, залишаючи нам благодатні зразки високого духу й патріотизму та посвяти свого життя Україні. Маємо їх вічно пам’ятати!

Ярослава Крижанівська-Гасюк

Народилася Ярослава 28 грудня 1925 року в місті Перемишль Львівського воєводства (тепер Підкарпатське воєводство, Польща).
Любила рідне місто, вважала його прекрасним і культурним, а основне – українським. Втішалась срібнолентним Сяном, захоплювалася знайденими при розкопках руїнами замку з княжої доби. Там у її душі сформувалася глибока любов до неньки України.

Батьки – Онуфрій Крижанівський і Марія з дому Пашковська. У них народилося п’ятеро доньок, Ярослава була другою.
Батько був кваліфікованим майстром-годинникарем. Обоє батьки були свідомими українцями і глибоко-релігійними греко-католиками.
Початкову освіту Ярослава здобула у “Рідній Школі” ім. Маркіяна Шашкевича, де отримала добрі знання і дух патріотизму. Після цієї школи успішно здала іспити до приватної української жіночої гімназії, на все життя зберегла пам’ять про добрих, талановитих вчителів-патріотів цієї гімназії. Навчаючись у гімназії, була членом “Сокола”, самодіяльних гуртків “Просвіти”. Ярослава дуже любила мистецтво, мала неабиякі акторські здібності, натхненно грала в театральних виставах, але ніколи її не покидало бажання боротися проти ворогів українців.
У 1943 році її прийняли в Юнацтво ОУН, і вона пильно старалася виправдати довір’я Організації.. Її хата в Перемишлі була вигідно розташована біля замку, звідки легко було добиратися лісом до Корманич, де базувалася сотня “Бурлаки”. Хлопці-підпільники і сам сотенний не раз пробиралися до її хати, а також її підпільні дороги перетиналися з багатьма легендарними особистостями (Марічкою Савчин, Іриною Тимочко, Зенею Карабин, Олександром Саноцьким, окружним провідником провідником Василем Галасом, Зенею Химкою та іншими відданими патріотами України).
Ярослава мала псевдо “Ярка”, виконувала обов’язки зв’язкової і медсестри Українського Червоного Хреста (УЧХ) у сотні “Бурлаки”, опікувалася хворими та пораненими бійцями УПА, влаштовувала їх в лікарні.
У 1945 році знущання польських військовиків над українським народом (при потуранні совітів) не мало меж. Розпочавшись у 1945 році злочином у Брилинцях, де розстріляли вчителів, священиків і цілі родини свідомих українських селян, далі – страшні події у селах Павликома, Берізка, Малковичі та інших. Злочинна хвиля покотилася по цілому Закерзонню. На захист українських селян виступила сотня “Бурлаки” на чолі з її безстрашним командиром Володимиром Щигельським. Його боялися і німці, і поляки, і совіти, за ним полювали цілі армійські підрозділи.

У 1946 р. під час депортації українців внаслідок домовленостей між УРСР та Польщею про взаємний обмін населенням у прикордонних районах Ярослава була переселена до Львова. Того ж року заарештована під час виконання завдання ОУН. Протягом двох місяців утримувалась у підвалах будівлі, де тепер знаходиться Головне управління МВС України у Львівській області (пл. ген. Григоренка, 3). Звільнена з-під арешту через відсутність доказів.
Вдалося легалізуватися, екстерном здобути документ про середню освіту і в 1947 році поступити до Львівського державного медичного інституту.

Проте 21 лютого 1948 р. через зраду була заарештована вдруге. До жовтня 1948 року перебувала у Львівській тюрмі НКВС № 1 на вул. Лонцького. Засуджена за ст. 54-1″а” КК УРСР (“зрада Батьківщини”) до 25 років виправно-трудових таборів та 5 років позбавлення прав. У жовтні 1948 р. переведена до Львівської тюрми НКВС № 2 на вул. Замарстинівській, у листопаді 1948 р. – до Львівської тюрми НКВС № 4 (“Бриґідки”), Отож познайомилася з усіма львівськими тюрмами.
У грудні 1948 року Ярославу разом з іншими в’язнями етапували до м. Інта, Комі АРСР (тепер Республіка Комі, Росія). Відбувала ув’язнення в одному з виправно-трудових таборів Інти. Спочатку працювала на ремонтно-будівельних роботах з розбудови міста, пізніше переведена на цегельний завод. Під час роботи на цегельному заводі була учасницею місцевої культбригади.
У 1953 році, після смерті тирана, якого величали “батьком народів”, настало послаблення режиму в гулагівських таборах. Тоді у таборі №4 в Інті змучені, але мужні й нескорені жінки й дівчата організували самодіяльний мистецький колектив, який ставив навіть опери й балети. Про це у своїх споминах писала пані Ярослава, яка брала в них участь. Із захопленням згадувала, як багато професійних митців і талановитих аматорів було задіяно в тих постановках. А ми з болем бачимо, скільки талантів калічила, нищила бездушна тоталітарна система.

Звільнена в червні 1956 року. Повернулася до Львова, одружилася з Олегом Гасюком, відомим бандуристом, колишнім політв’язнем. Народили доньку.
Ярослава Крижанівська-Гасюк закінчила фінансовий технікум і працювала за цим фахом на “Хімфармзаводі”, потім – бухгалтером на телевізорному заводі.
У час Українського Відродження вона включилася в громадсько-патріотичну діяльність, була членом оргкомітету по створенню Руху та Спілки політв’язнів.
Коли на хвилі перебудови 1988-1989 рр. утворилося Українське добровільне культурно-просвітницьке правозахисне товариство “Меморіал” імені Василя Стуса, Ярослава Крижанівська-Гасюк активно включилася в працю львівської організації цього товариства, там працювала 12 років.

Навіть маючи поважні літа, доки дозволяло здоров’я, була членкинею Спілки політв’язнів, міського осередку товариства “Рідна Школа”, товариства “Надсяння”, Всеукраїнського об’єднання ветеранів.

Пані Ярослава була напрочуд лагідною і скромною особистістю. Щира патріотка України, вона ніколи не висувалася на передній план, лише тихо й сумлінно підтримувала всі патріотичні громадські заходи. Можливо, саме тому про неї мало говорилося в українських мас-медіа. Правда, в Інтернеті на сайті “Територія терору” є зворушливе інтерв’ю з нею, в якому вона не так докладно розповідає про свій мученицький шлях, як вболіває над недолею українців, над якими особливо жорстоко знущалася комуно-московська репресивна система.
Прикро, що непомітною для громадськості стала її кончина, що не було оповіщено широку громадськість про відхід достойної Українки-героїні, лише найближче коло її рідних і друзів, зокрема, осередок товариства “Рідна Школа” ім. Костянтини Малицької та представниці Ліги Українських Жінок провели її в останню путь.
Але пам’ять про Ярославу Крижанівську-Гасюк повинна жити в серцях українців, адже її постать, її життєвий шлях – це чудовий, благодатний зразок справжньої любові до України та служіння їй.