У ЦЬОМУ РОЦІ ВИПОВНИЛОСЯ 155-річчя ВАЛУЄВСЬКОМУ УКАЗОВІ ПРОТИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

мова18 липня 1863 р. міністер внутрішних справ Петро Валуєв видав розпорядження, яке забороняло друкувати українською мовою книги.Серед інших подібних актів російської держави Валуєвський циркуляр вирізнявся тим, що забороняв друкувати українською мовою всі книги в тому релігійну літературу та шкільні підручники. Після початку польського повстання у січні 1863 року петербурзький уряд вдався до репресій проти всіх неросійських народів Російської імперії. В першу чергу П. Валуєв свій терористичний акт видав під заголовком «Про книги, що видаються для народу малоросійською говіркою». Цей акт мав суто політично-дискримінаційний характер де було сказано, «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Валуєв наголошував, що тим, хто вважає українську мову зрозумілішою для народу, ніж російська, (цитата) «більшість самих малоросів закидають сепаратистські задуми, ворожі Росії та погибельні для Малоросії». Особливо небезпечним міністру видавалося те, що прагнення українських інтелігентів дати своєму народові освіту рідною мовою збігалося з польськими політичними домаганнями. Відтак, циркуляр приписував цензорам дозволяти до друку українською мовою тільки художні твори. Натомість видання українською мовою релігійної, шкільної та іншої призначеної для народу літератури мало бути призупинено до ухвалення окремого урядового рішення. Валуєвський циркуляр був схвалений імператором Олександром Другим та розісланий для виконання Київському, Віленському, Ризькому, Одеському і Петербурзькому цензурним комітетам, а також окремим цензорам у Казані та Дерпті (нині Тарту). Відтоді цензори часто забороняли видання будь-яких українських книг, так що вже через 8 років, за висловом історика Миколи Костомарова, українська література в кордонах Російської імперії фактично припинила своє існування. На доповнення до Валуєвського циркуляру 30 травня 1876 року Олександр Другий підписав Емський указ, яким не тільки заборонив видавати, але також і ввозити з-за кордону українські книги, а такоь заборонив влаштовувати театральні вистави і викладати у школах українською мовою, а навіть друкувати україномовні тексти до нот і мистецтва. Ні Валуєвський циркуляр, ані Емський указ формально ніколи не були скасовані і вони жили за царських  та за радянських часів. Та ці укази становлять доровсказ Путіну і в наш час.
Тоді причиною видання циркуляра було побоювання царської влади, що публікації книжок українською мовою стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та антицарських настроїв. Тому, що в перші роки правління царя Олександра ІІ різко пожвавився український національний рух. У 1859р. стали запроваджені недільні школи для народу, в яких навчання велося українською (“народною”) мовою. Для цього були видані підручники: -“Граматика” Пантелеймона Куліша (1857); -“Буквар” Тараса Шевченка (1861); -“Арихметика або щотниця” Олександра Кониського (1862). У Санкт-Петербурзі друкували дешеві видання окремих творів Шевченка та інші твори для народу. В січні 1861р. почав виходити науково-літературний журнал “Основа”, редактором якого був Василь Білозерський. Це не могло не тривожити царську владу та її посіпак в Україні, які дуже боялися зростання національної свідомості українців.У 1856р. з ініціативи Пантелеймона Куліша почали використовувати розроблену ним українську граматику. Страх царською владою перед українським відродженням був тісно пов’язаний з таким же страхом перед польським відродженням. Адже саме 1863 року в січні, у Російській імперії вибухнуло польське повстання, яке російська влада втопила в кров. Визвольні рухи  весь час давали знати про себе. Щойно після вбивства народовольцями імператора Олександра ІІ його наступник пішов на деякі поступки щодо книгодрукування, але одночасно категорично заборонив український професійний театр. У 1881 року дію Емського указу було дещо пом’якшено, проте у 84-му, 92-му та 95-му роках його доповнено новими заборонами, зокрема, на видання дитячих книжок. Фактично Емський указ утратив чинність 1905 року, хоча формально він ніколи не був скасований. Емський указ різко змінив перебіг розвитку українства. Яка ще мова витримала таке переслідування? Її зживали зі світу, плюндрували, зневажали, принижували, відтісняли на другий чи – десь аж на десятий план.
Провідні діячі українства твердили, що рідна мова –душа нації, її повітря, коли вона зникне зникне на завжди народ. В муках і переслідуваннях українсжька мова прожила свій тернистий шлях.Мабуть дух Шевченка, живий образ і голос слова з «Кобзаря», накликав до життя. Він наш закон і Пророк, Великий жертвенний Патріот! Незрівнянно геніальніший від кожного з нас! Його «Кобзар» для нас, як Євангеліє, як слово Христа до християн, як церковні богослужіння. Будьмо гідними «слова Тарасового, долучімо до його любові до України свої серця і пам’ятаймо, «хто ми і чиї ми діти». Робімо все, щоб українська мова була престижною, пишаймося нашим, рідним, українським. Чуже берімо, але своє вознесімо! Наша мова, нехай проміннями сонця зогріває. Шевченко не тільки тоді, але і сьогодні повинен бути не тільки у вишитому рушнику і «Кобзар» на полиці, а головно у серцях і душі кожного українця. В нашій історії неодноразово вороги

+ виносили жорстокі вироки, а навіть і смертні окремим патріотам України. Вони стосували найрізний методи: фізично, тобто здійснюючи геноцидні дії супроти сотень тисяч, мільйонів людей за національною, релігійною або соціальною ознакою. Їм йшлося вбити мову і народ, який цією мовою володів. Століттями, від Петра І (а, по суті, ще від царя Олексія Михайловича) і до Столипіна та Путіна включно, проводився і продовжує свою злочинну діяльність курс на асиміляцію, «розчинення», поглинання українства (перш за все — мови народу) вливаючи усіх в калужу «русского мира». +Отож, вирок мові формально давали ті, які підписували циркулярі, а на ділі виконавцями були і є так звані великоруси, яких сильніших характером, що не підкорялися їхнім законам фізично знищували. Тільки в сімдесятих роках помітно наступає оживлення українського наукового життя.Науковці стали досліджувати українську етнографію, історію та мову. У ділянці етнографії дуже цінну працю видав Павло Чубинський, автор слів гимну «Ще не вмерла Україна». Він був провідником етнографічної експедиції по українських землях і багацтво зібраного матерялу видав у сімох томах дуже цінних «Трудів». Крім цього появилися збірки: чумацьких пісень (Івана Рудченка), переказів (М.Драгоманова), казок (Атанасія Рудченка) і кретичне видання українських історичних пісень В. Антоновича й М. Драгоманова. На полі історіографії появилися праці Володимира Антоновича, на полі мовознавства студії Потебні, Житецького, Михальчука, ці праці викликали дальшу нагінку.
Загострено переслідування і посилено цензуру над українським культурним життям. Розпорошені наукові сили в 1881 р. частково об’єдналися   навколо журналу «КиївськаСтарина», що появлявся до 1906 року. В журналі правітельство вимагало, щоб  про українські справи писати російською мовою, це істинно аномалія, про яку треба згадувати. Це юридичний злочин вчинений Російською імперією щодо української нації. Ми повинні пам’ятати, про цей указ для того, щоб не тільки глибинно зрозуміти суть проблеми нашої нації щодо сфери вживання української мови в російській імперії та обурює той факт, що російська мова у вільній Україні стає знаряддям дальшого утиску. Надзвичайно багато високих державних чиновників, наприклад  Міністер поліції-Аваков через свою тупість чи проімперські погляди поверх десятироків не зумів засвоїти державної української мови. Це не тільки йому ганьба, але також ганьба тим, які вдержуть його при владі,- мовно недорозвинутого апаратчика. Таких навіть В. Путін поперає. Наша українізація – це звільнення від атрибутів колоніяльної залежності, це повернення народові його національного  ‘’Я’’. Коли пишемо ці слова, дивно якось перед нашими очами, глибоко в душі з’являться сцена з Франкової поеми «Мойсей», бесмертна зустріч пророка з молоддю, який провадить до великої і справедливої мети. Він своїм пророцтвом хоче вивести нарід з неволі. Мойсей  каже, що прийде час, коли Хоривський огонь  появиться кожному і тоді всі почують голос Божий і в душі прокинуться великі пориви, які скристалізують віщі задуми. Тоді кожен з нас стане Божим обранцем!  Щасливий буде той, хто не буде глухий на цей поклик. Святослав Вакарчук 24 жовтня 2014 року сказав знамениті слова: «Не дивіться на Україну, як на землю своїх батьків. Дивіться на неї, як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни…» У широкому розумінні українізація буде являти собою фактично дерусифікацію, деполонізацію дерумунізацію, всюди там де проживають українці С. Лем писав: « Мова для культури – те саме, що центральна нервова система для людини».В мові за Шевченком дивовижна сила:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога…

Опубліковано Блоги.