Михайло Блозовський-«Сноб’як; Священник» – священник УГКЦ, учасник визвольної боротьби першої пол. ХХ століття (120 років тому)

08_03_Блозовський 1

120 років тому:

3.08.1902 – у с. Заріччя, нині в складі м. Золочів на Львівщині народився Михайло Блозовський-«Сноб’як; Священник», священник УГКЦ, учасник визвольної боротьби першої половини ХХ століття. Член юнацької скаутської організації «Пласт». Вояк легіону Українських січових стрільців та Української галицької армії. Після війни священник УГКЦ на Підгаєччині, духівник Малої семінарії у Львові (1930-1932), віце-канцлер Митрополичої консисторії (1931-1932), учасник першого сеньйорського пластового табору у Підлютому (1930). У 1933 учасник створення політичної партії Фронт національної єдності, член його керівної колегії, за що церковним судом позбавлений уряду віце-канцлера. У 1939 під час душпастирювання у с. Чесники на Рогатинщині засуджений на півроку тюрми за «українізацію прізвищ», насправді за опір полонізації прізвищ українців. У 1943-1945 парох у с. Сможе на Сколівщині, капелан Української національної самооборони. Після офіційної ліквідації УГКЦ на Львівському псевдособорі (03.1946) перейшов у підпілля, капелан УПА, референт пропаганди Славського районного проводу ОУН, з 1947 коректор, згодом керівник технічного звена Дрогобицького окружного осередку пропаганди ОУН під назвою «Друкарня ім. Лопатинського в Стрию». Біля с. Погар на Львівщині, переходячи на нове місце постою, в групі з 5 повстанців потрапив в засідку підрозділу 91-го стрілецького полку внутрішніх військ МДБ і з побратимами загинув в нерівному бою 1949.

Разом з о. Михайлом Блозовським загинули брати Василь Краснянський і Сава Краснянський, Павло Арендач і Василь Дуб. Вбитих окупанти привезли до с. Тухолька, здерли одяг, виставили перед гарнізоном, а потім відвезли до с. Славське, де викинули двом коням, привченим обгризати людські трупи. Рештки закопали на Млаці під Голицею у спільній кількасотособовій могилі українських повстанців.

Із рекомендацій для священників УГКЦ (1946) о. Михайла Блозовського: «Найкращі сини і доньки України боряться за її незалежність. Тоді коли молоді стрільці кладуть свої буйні голови, то що ми священники маємо робити в такій важкій справі, як справа св. Віри. Чи маємо боятися переслідувань, тюрми чи хоча б смерти. Ні.

Ми обов’язані піти слідами Христа. Ми повинні сповнити міру жертви котрої домагається від нас Провидіння Боже. Ми повинні піти дорогою героїзму за справу Божу, за справу рідної Церкви і народу. Ми повинні піти слідами наших Дорогих Архієреїв, котрі служать нам прикладом в цій великій добі нашої історії де кується наша доля дочасня і вічна.

Бо коли поступимо інакше сповняться слова великого Шевченка “і сором тут і сором там” і історія нас осудить і Бог осудить “бо хто відречеться від мене перед людьми того я і відречусь перед небесним Вінцем” казав Христос.

Ніколи в нашій історії не було такої гарної хвилини, в котрій можна б було злучити як душу з тілом, рідний народ і його змагання, з його Св. Церквою і її Місією в народі. І хоча частково ми дозволили ворогові вдертися в Святая-Святих нашої Св. Віри, отрясімося з похмілля страху, випрастуймо наші Хрести й як спадкоємці світлих подвигів наших предків, ставаймо до героїчного походу за святі ідеали Божі, щоб колись на Божому суді ми могли сказати за Св. Павлом “Віру заховав”.

Ступаймо слідами Св. Петра а не Юди..

Дорогі собраття в Христі, ви напевно спитаєте, хто я є. Я гр. катол. священник. Маю 20 літ душпастирської праці. Наслідком переслідування нашої церкви пішов я в підпілля…»

08_03_Блозовський 2 08_03_Блозовський 3