Ідеальний Президент

Стоячи перед різними виборами влади, я не раз роздумую над тим, кому я хотіла б доручати дбати про добро народу. Найбільше поваги й довір’я в мене завжди викликають ті люди, хто вже напочатку, обираючи стежку свого життя, обирали професії, що найбільше служать людям. Такими, в першу чергу, вважаю лікарів, що посвятили себе лікуванню людей, священників, які дбають про духовне життя, лікують душі людей, та вчителів, які вчать бути достойними людьми. Але саме таких поміж кандидатами ніколи не бачу.
І чи не тому сучасна Незалежна Україна ще не мала президента, якого б народ міг вважати ідеальним президентом?

Однак був в Україні ідеальний президент. Спалахнув, мов метеор, освітив праведністю, справедливістю й мужністю весь край і покинув земний світ, залишивши людям ідеал національного провідника. Це – Августин Волошин.
voloshyn -217 березня виповнюється 146 років від народження цього Велета Духа. Тож згадаймо, яким був цей чоловік, як і чим служив Богові й людям та який зразок служіння нам залишив.
Августин Волошин був сином Закарпаття, походив із священничої сім’ї. У ті часи майже всі священничі родини на Закарпатті були змадяризовані, проте у родині Волошинів твердо трималися руської мови і звичаїв. Винісши з родинного гнізда любов до рідної мови, Августин Волошин користувався нею у своїй діяльності та активно пропагував її серед краян.
Навчався в Ужгородській гімназії, де навчання велося угорською мовою, весь навчально-виховний процес було спрямовано на те, щоб випускники стали угорськими патріотами. По-руськи для греко-католиків викладали тільки науку релігії і для бажаючих факультативно руську мову. Учням заборонялося розмовляти між собою по-руськи. Однак Августин Волошин не покинув рідне слово.
Далі вчився на теологічному факультеті Будапештського університету та в Ужгородській Духовній Семінарії, яку закінчив у 1896 році, та був висвячений на греко-католицького священника. Отримав призначення на посаду сотрудника Цегольнянської Преображенської церкви та катехита в Ужгородській учительській семінарії.
Крім того, заочно вчився у Вищій педагогічній школі в Будапешті, де в 1899-1900 рр. одержав диплом викладача фізики й математики, що дало йому право викладати ці предмети. Тут варто задуматися, навіщо це було перспективному молодому священникові. Відповідь одна – прагнув служити загальній освіченості закарпатських українців, про що зовсім не дбала угорська держава.
Спочатку о. Августин Волошин був звичайним професором семінарії, а з 1917 і до 1938 р. – директором Учительської семінарії в Ужгороді.
Він першочергового значення надавав освіті народу, розуміючи, що лише освічений народ може протистояти поневолювачам, зможе зберегти свою національну ідентичність. Впродовж довгих років педагогічної праці в Учительській семінарії він викладав найрізноманітніші предмети – фізику, математику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію та ін. З усіх цих предметів написав шкільні підручники (яких видав понад 40) і став провідним ученим-педагогом краю. Він не став перекладати існуючі чеські чи угорські підручники, а творив власні, виходячи із потреб свого народу.
Впродовж усього життя Августин Волошин вболівав за майбутнє української школи і української педагогіки. Однією з останніх опублікованих ним робіт була стаття “Про шкільне право будучої Української держави”. Вчений не сумнівався в тому, що колись буде Українська незалежна держава, тому вважав за потрібне подати свої роздуми про шкільне право цієї держави.
Поряд з педагогічною діяльністю о. Волошин безперервно виконував свої душпастирські обов’язки, прищеплюючи своєму народу високі моральні якості, навчаючи його працелюбності, добру, справедливості й милосердю.
З такою ж метою о. А. Волошин виступав і як письменник-просвітитель: писав вірші, оповідання, п’єси, давав оцінки літературним творам, книжкам.
Разом з тим о. Августин Волошин був активним громадським діячем. Він ініціював заснування на Закарпатті культурно-освітнього товариства “Просвіта”, яке проіснувало до березня 1939 року. Він спрямовував діяльність “Просвіти” на утвердження української національної свідомості. Закарпатська “Просвіта” діяла у тісних взаєминах з галицькою “Просвітою”, організувала сотні читалень на селах, самодіяльних хорових і драматичних гуртків, включилася в акцію ліквідації неписьменності населення. Заходами “Просвіти” було видано сотні художніх творів і науково-популярних книжок для народу.
У 1929 році Волошин-педагог ініціював заснування на Закарпатті товариства “Учительська громада”, яке теж існувало до окупації Закарпаття Угорщиною в березні 1939 року і постійним почесним головою якого він був весь час.
Немало труду поклав о. Волошин і як організатор кооперативного руху закарпатських українців.
Коротше кажучи, не було ні однієї ділянки народного життя, яка була б байдужа цьому воістину великому провідникові рідного народу.
І це щире, всеохоплююче вболівання за долю народу виводить ревного душпастиря, талановитого педагога й невтомного просвітителя на шлях політичної боротьби за права поневолених українців, за здобуття волі й незалежності. Він зумів широкі маси забитих чужоземною неволею русинів залучити у загально-український визвольний рух. Закарпатські українці відчули себе частиною єдиного українського народу та заявили перед усім світом про свої державотворчі змагання. І очолив ці волелюбні змагання отець Августин Волошин, легендарний президент Карпатської України.

Священникові, педагогу й громадському діячеві довелось розширив рамки своєї діяльності, бо цього вимагала історична необхідність.
Політичною діяльністю о. Волошин почав займатися в 1919 році, коли після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці виступали за об’єднання Карпатської України з іншими українськими землями.
Він брав участь у об’єднанні Народних Рад у Першу Центральну Руську Народну Раду Підкарпатської Русі. Він об’єднував навколо себе сили різних політичних орієнтацій, та оскільки Рада не мала реальної влади і була дуже неоднорідною, вона не відіграла тієї політичної ролі в житті закарпатців, яка на неї спершу покладалася.
Також Августин Волошин був членом “Директорії Закарпаття” – тимчасового уряду Підкарпатської Русі на чолі з губернатором Георгієм Жатковичем, який існував з 12 серпня 1919 р. до 17 березня 1921 р. Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР (Української Народної Республіки) внаслідок агресії більшовицької Росії не дозволили здійснити надії закарпатських українців на возз’єднання в єдиній Українській державі. Карпатська Україна увійшла до складу Чехо-Словаччини на правах автономії.
У 1923 році о. Августин Волошин заснував і очолив Народно-християнську партію (1923—1939), від якої був обраний послом до чехословацького парламенту, де відстоював інтереси Закарпаття, провів там кілька помітних акцій.

Після Мюнхенської конференції, що відбулася у вересні 1938 року за участю Німеччини, Англії, Франції та Італії, Чехословацька республіка перестала існувати, перетворившись у федеративну державу чехів, словаків і підкарпатських українців. Було сформовано уряд Підкарпатської Русі на чолі з прем’єр-міністром Андрієм Бродієм, де о. А. Волошин був державним секретарем. Це був початок існування в центрі Європи Карпатоукраїнської держави.
Проте через два тижні празька влада заарештувала прем’єр-міністра Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, розпустила його уряд та сформувала новий. Августин Волошин був призначений новим прем’єр-міністром автономного уряду Карпатської України. Таким чином, волею долі він посів найвищу державну посаду на Закарпатті й розпочав працю на утвердження й зміцнення молодої держави.
На цій посаді отець Волошин виявив риси рішучого практичного політика. Це важливо підкреслити, бо з історії України відомо, що чимало вмілих громадських діячів, кооператорів, військовиків так і не змогли стати вдатними політиками, а о. Августин Волошин зумів. Люди, які знали його до 1938 року, відзначали його м’яку вдачу, схильність до рефлексій. Як політик він змінився – став жорсткіший, різкіший і здатний до миттєвих рішень.
Через тиждень після призначення отця Волошина прем’єр-міністром фашистська Угорщина, користуючись правом сильного, домоглася захоплення низинної території Закарпаття. За рішенням Віденського арбітражу, 2 листопада 1938 р. до Угорщини відійшли міста Ужгород, Мукачево й Берегово – близько 1500 кв.км території. Відтак прем’єр Волошин був змушений переїхати з урядом до Хуста, який став столицею Підкарпатської Русі.
22 листопада 1938 року парламент Чехословацької республіки прийняв конституційний закон про державно-правовий статус Підкарпатської Русі як “автономної складової частини Чехословацької республіки”. У розбудову Карпатської України включилися також представники всього українського народу, вихідці з Галичини і з радянської України намагалися через кілька кордонів добитися до новопосталої української держави, щоб взяти участь у її будівництві й захисті. Почала надходити допомога від американських і канадських українців.
Отець Волошин ініціював створення загонів Української Національної Оборони Карпатської України під назвою “Карпатська Січ”.
Почалась підготовка до парламентських виборів. 18 січня 1939 року прем’єр Волошин розпустив усі політичні партії, натомість створив проурядове Українське Національне Об’єднання, за список якого на парламентських виборах 12 лютого 1939 року проголосували 92 відсотки виборців.

Однак через місяць після тих виборів Гітлер погодився, щоб Угорщина захопила Закарпаття. 40-тисячне угорське військо з півдня і заходу перейшло кордон Закарпаття і одразу наразилося на вогонь куренів Карпатської Січі.
Ввечері 14 березня 1939 року Волошин від імені уряду виступив по Хустському радіо із заявою про намір проголосити державну незалежність Карпатської України. Наступного ранку 15 березня 1939 р. в приміщенні гімназії у місті Хуст Волошин відкрив першу сесію Сойму Карпатської України.
Того ж дня Сойм одноголосно проголосив Карпатську Україну незалежною державою, республікою з президентом на чолі. Державною мовою Карпатської України визнано українську мову; затверджено також синьо-жовтий прапор, герб тризуб і державний гімн “Ще не вмерла Україна”. Депутати Сойму одноголосно обрали о. Августина Волошина президентом Карпатської України.

Проте день 15 березня 1939 р. був першим і останнім для існування незалежної республіки Карпатська Україна. Засідання Сойму проходило вже під гуркіт зброї угорсько-фашистської армії, яка розпочала воєнну окупацію Карпатської України. Вояки Карпатської Січі разом з добровольцями-семінаристами вели бій проти угорських частин.
Президент Волошин і всенародно обраний Сойм розуміли своє трагічне становище, але вони свідомо пішли на засідання й вибори президента, щоб перед усім світом заявити про свої державні змагання, не підкоритися угорсько-фашистській окупації. Той кількаденний опір, який вчинили карпатські січовики стократ переважаючій угорській армії, можна вважати початком Другої світової війни. Адже це – перший збройний опір, який зустрів на своєму шляху німецько-угорський фашизм.
Ввечері наступного дня угорські частини захопили Хуст і до кінця березня окупували всю територію Закарпаття. Урядові Волошина вдалося добратися до Праги.

У Празі о. А. Волошин відійшов від політики і пов’язав свою долю з Українським Вільним Університетом, він був останнім ректором празького періоду УВУ.
На початку травня 1945 року до Праги увійшла Совєтська армія. І зразу всевидяче око НКВС досягло о. Августина Волошина, який не мав ніякого стосунку до Радянського Союзу і нічого супроти нього не вчинив. Але те, що він був українцем, що прагнув незалежності для свого краю, для “визволителів Європи” було найстрашнішим злочином. 21 травня 1945 року совєтський “СМЕРШ” (“смерть шпионам”) протиправно заарештував о. др-ра Августина Волошина. З Праги його вивезли в московську тюрму Лефортово, потім перевели у Бутирську тюрму, де він після численних допитів, фізичних і моральних тортур помер 19 липня 1945 року.
Так трагічно обірвалося життя видатного діяча Закарпаття першої половини XX ст. о. др-ра Августина Волошина – Президента Карпатської України.
Видається, що сам Господь послав карпатському люду в час найбільшої кризи й найважчих випробувань такого лідера – лідера духовного, національного й політичного.
Тож пам’ятаймо цього славного героя та просімо в Господа таких лідерів для сьогодення!

Опубліковано Блоги, Пряма мова.