Диверсанти в ризах

kirill-patriarh

Йосиф Сірка

Петиція до президента В.Зеленського з вимогою вивести Києво-Печерську лавру з оренди УПЦ МП набрала потрібну кількість 25 тисяч підписів і зараз чекатимемо на рішення глави держави. Якщо взяти під увагу діяльність УПЦ МП після с.п. митрополита Володимира, то потрібно визнати, що Московський патріархат в Україні служить не православній українській пастві, але імперським намірам російського «вічного» президента.

Воно то й не могло бути інакше, бо «Сталінський патріархат» Російської православної церкви був створений кривавим Й.Сталіним для того, щоб взяти контроль над церквою. Сталінові йшлося не про духовне життя православних, але про здобуття їхньої довіри і толерантности. Російська православна церква від самого початку свого існування керувалася не піклуванням про душі своїх вірян, але зміцненням імперської системи – спочатку Московського князівства, потім Московської держави і, зрештою, Російської імперії.

Надання Сталіном «патріархату» Російській праволавній церкві дещо нагадує 1589 р., коли цар Б. Годунов приймав у Москві константинопольського патріарха Єремію. Патріарха тримали так довго (понад півроку) в Москві, допоки той не погодився на висвячення московського патріарха Іову. Цареві вдалося «вмовити» Констатинопольського патріарха за понад півроку і не відомо, що більше сприяло неканонічному «визнанню» патріархату – надія на швидке повернення до Констатинополя, чи «гонорар» за патріархат: 200 золотих червонців та 140 штук соболинного хутра.

«Визнання» московського патріархату за царя Годунова дещо нагадує «друге пришестя» «патріарха» до РПЦ 4 вересня 1941 р., завдяки «волі і ідеї» Йосифа Джуґашвілі. Саме на цей день припадає «запрошення» Сталіна митриполитам: ленінградському Алексієві та київському Миколаєві і його «дарунок» – обрати Патріарха РПЦ. На пропозицію митрополитів, що для скликання Собору РПЦ потрібно місяць, Сталін сказав, що потрібно по-більшовицькому – присклореною швидкістю – після трьох днів відбувся Собор РПЦ і було обрано патріарха. Швидкість, з якою Сталін подарував РПЦ патріархат не має рівних у обиранні на такі посади не тільки в російській церкві, але і в жодній іншій християнській церкві.

Сталінський «винахід» – залучити церкву до «розбудови» КГБівської сітки не був найуспішнішим. Оскільки греко-католики Західної України відмовлялися бути аґентами Кремля, то їх ліквідували сталінськими темпами – нашвидкоруч організованими «соборами» і «добровільним» переходом до «лона Московського патріархату». А тих, хто не погодився з бажанням «батька народів», відправляли то на Сибір, то на вічний «відпочинок» – розстрілами, повішенням, чи іншим кримінальним засобом.

З впевненістю можна ствердити, що сталінське надавання патріархату РПЦ значно набрало на швидкості у порівняні з часами царя Б.Ґодунова, оскільки Сталін осягнув бажаної «інтронізації» протягом чотирьох днів, а цареві прийшлося чекати понад півроку. Слід зазначити, що використання церкви в інтересах імперії, Сталін мав приклад не тільки в особі царя Ґодунова, але й царя, за влади якого переіменували Московську державу на Росію – царя Петра І.

1723 року Петро І розпорядився арештувати всю козацьку старшину, яка приїхала до Сан Петербурґа, щоб обговорити стан козацького Гетьманату, на чолі з наказним гетьманом Павлом Полуботком. Оскільки цар не затвердив вибору козаків, а замість того створив Малоросійську колегію, то й почав нищити всякі прояви козацьких вольностей. Щоб домогтися інформації про наміри та зв’язки козацькі, до Полуботка були застосовані тортури. Тому, що від Полуботка не змогли отримати жодної інформації тортурами, то Петро І вирішим використати для цього православного священника, якого він напрявляє до смертельно хворого гетьмана, задля вивідання інформації. Священник отримав інструкції, які питання ставити, щоб вивідати інфрмацію, про це детальніше пише історик Віктор Горобець. Хіба це не пригадує «сповідь» патріарха Філарета про те, як КГБ вимагало від священників визрадити сповіді декотрих парафіян?!

Стан РПЦ від царя Б.Ґодунова, через решту царів та Ґенеральних секретарів КПСС аж до Путіна не змінився. Офіційно церква «відлучена від держави», а в дійсності вона далі на чолі боротьби за імперію, про що свідчать ікони найбільшому садистові большецького режиму Й.Сталіну, на совісті якого не тільки мільйони вірних різних конфесій, але й нищення незалежної російської православної церкви, яку він знищив після 1917 р., а 1941 надав їй «патріархат» (за сучасної термінолоґії – у турборежимі), а її очільників включав то до Політбюра, то до Секретаріяту КПСС, чи просто до КГБ стукачів.

Аґресія Росії проти України 2014 р. та анексія Криму була найяскравішим доказом того, що йшлося не про «братерську допомогу» російськомовним, але про відновлення імперії. Незаперечним доказом участи МП в Україні, в його боротьбі проти українського суверенітету, стало визнання у фейсбуку російського полковника Ґіркіна (Стрелкова) про його антиукраїнську боротьбу і тих, хто його підтримував: «Уся моя особиста охорона складалася з духовних синів, монахів, ієромонахів Святогірської лаври. Повністю. До останньої людини… У нас одним з підрозділів у Слов’янській бригаді командував послушник Святогірської лаври»!

Отже, про ставлення «святих» отців одної з українських святинь ми знаємо від безпосереднього джерела, але ж пройшло 6 років, а гібридна війна набирає нових форм і методів. На жаль, на цей раз гібридники переплутали «любов до ближнього» з хворобою для ближнього. Саме так можна характеризувати почини МП по відношенню до наївної пастви, які він задокументував у Києво-Печерській та Почаївській лаврах, що стали вогнищем смертельного віруcy covid-19.

Цілковито можна погодитись з аналітично мотивованим висновком заступника гендиректора кримськотатарського телеканалу ATR Айдера Муждабаєва, який висловив припущення щодо масового порушення карантину з боку УПЦ (МП): «Це штучно зроблено для навмисного створення другої хвилі епідемії в Україні, хоча населення й уряд усіма силами намагаються цю епідемію припинити… Ми, цілком можливо, маємо справу зі спланованою диверсією, тому я закликаю правоохоронні структури нашої держави негайно провести щодо цього відповідне розслідування».

Ми звикли до того, що всякі війни провадяться солдатами, партизанами, боєвиками, але забуваємо, що найбрутальнішою може бути війна, до якої залучені не тільки церковники, але й цілі церковні структури. Російська церква вибудовувалася саме на захопленні інших територій, вона допомагала царям, а потім комуністам-большевикам, сьогодні неоімперіялістам. Тому слід підтримати не тільки Муждабаєва, щодо розслідування диверсійної поведінки МП в Україні, але й петицію щодо виведення з оренди святинь України з-під Московського патріархату!

Торонто, 5.5.20 р.

Опубліковано Аналітика, Блоги.