До 100-річчя від народження сотенного УПА Михайла Дуди ,,Громенка’’

,,Здобудеш Українську державу, або загинеш в боротьбі за неї.’’

Історія Української Повстанської Армії, її командирів і рядових вояків, які боролися за незалежність України, має багато білих плям, вимагає грунтовних досліджень. І навіть коли йдеться про людей відомих, залишаються ще до кінця не з’ясовані деталі, обставини їхньої боротьби й звитяги. Протягом довгих років були засекречувані не тільки командири УПА, але і рядові повстанці, з того огляду, щоб інформація не потрапила в руки ворогам української незалежности і вони не помсили родині за членів підпілля. Богато людей знало особисто легендарного  сотенного «Громенка», але його ім’я і прізвище було невідоме. Щойно тепер стало відомо, що це був Михайло Дуда народився 21 листопада 1921 р в мальовничому селі Сороки-Львівські (за деякими даними в сусідньому с. Муроване тепер Пустомиського районт на Львівщині. Його батько Іван був середньо заможним селянином. З раннього дитячого віку звик Михась не марнувати даремно часу. Уже в місцевій народній школі, відзначався здібностями і наполегливістю, дуже старанно й послідовно займався самоосвітою. Завдяки тому набув різнобічні знання з історії, географії і літератури. Найбільше захоплювався військовими формуваннями княжих і козацьких часів України, а з новітньої доби — бойовими діями арімії УНР і ЗУНР. Ідеалами воїнів-борців за національну незалежність були для нього Українські Січові Стрільці. Які проявили незвиклий героїзм за нашу землю.За свідченнями сестри Михайла Марії, він особисто знав  Провідника ОУН Степана Бандеру, який навчався у Дублянах і час від часу вони зустрічалися. М. Дуда став членом ОУН від 1937 р., а 1939 був він направлений на диверсійну підготовку до Німеччини, де в 1941р.  вступив до батальйону ,,Роланд’’.Військовий вишкіл він пройшов в еміграції і з 1943 року воював в УПА на західноукраїнських землях. На початку 1944 р. ,,Громенко’’ знаходився у Перемишльському Передгір’ї і у Бещадах, як хорунжий, де  провадив військовий вишкіл з добровольцями і там зорганізував першу сотню УПА у Надсянні, і став командиром створеної ним сотні. Сотня на чолі з «Громенком», вирушила на південь і розльокувалася в околицях  Балигроду, там відділ поповнився  додатковими добровольцями, які перейшли вишкіл і сотня ,,Громенка’’ стала боєвою одиницею.
Вже під кінець 1944-го комагдир «Громенко», як і його сотня здобули собі широке признання в підпіллю. Повстанці були здисципліновані і на загал всі відповідно одягнті і  справляли позитивне враження. Копмандир ,,Громенко’’ користувався признанням, як один із найкращи і талановитих командирів. За боєвий дух і високу культуру повстанців, цю сотню любили і поважали на цілому Закерзонню в тому і цивільне населення завжди гостинно до повстанців ставилося. Протягом  1945—1946 рр. «Громенко» з своєю сотнею брав участь  у боях із поляками, двічі був поранений. В лютому 1946 року був підвищений до поручника та відзначений орденом «Золотий Хрест Бойової Заслуги» ІІ кляси, за героїзм та вміле командування відділом у боях.  Сотня  «Громенка» 1946-1947 рр. активно охороняла українське населення Перемиського надрайону. Спершу від вивозу до УРСР, а весною 1947 року проти польської  брутальної ,,Акції Вісла’’. Незважаючи на брак харчів, коли українців депортовано  на Закерзонні, командування УПА залишалось на цих теренах і наганяло страх, як на поляків, так і на більшовиків. Польща, Чехословаччина і Москва уклали 7 квітня 1947 року пакт трьох — так званий трикутник смерті, для повного знищення УПА. З кожним днем ситуація для українського підпілля ускладнювалася. Щоденні бої з переважаючими силами ворога, виснажували вояків і кожен наступний денжь для них був вкрай докучливим. Проти сотні ,,Громенка’’, за польськими даними, воювали 8-а піхотна дивізія, частина 9-ї піхотної дивізії та 1-а дивізія Корпусу внутрішньої безпеком з міліційними загонами. Тоді Головне Командування УПА погоджуєтжся на рейди на Захід у вільний світ. Сотня «Громенка» стала однією з двох груп, рейдової частини (складом близько 500 бійців)  Петра Миколаєнка -«Байди» — одного з командирів оперативної групи УПА-Захід. Опівночі  17 червня 1947  році сотня «Громенка» залишила терени Закерзоня і перейшовши Західну Лемківщину, просувалася важкодоступними долинами Великих Татр.
Тут їм заступили дорогу чехословацькі війська в складі стрілецької дивізії, курсантів старшинської школи і мобілізованих для боротьби з УПА колишніх чехословацьких партизанів. Командир «Громенко» — обрав партизанську тактику — розчленував свою групу на дрібні відділи, які просувалися на Захід фронтом завширшки 50 км. Серйозними перешкодами на його шляху були ріки Ваг, Морава, Влтава та інші, що їх пильно вартували ворожі війська. Через Чехословаччину і Австрію маршрутом Преров, Простейов, Требіг, Пісен, Пільзно група «Громенка» пробилася до Баварії. Після 99 днів маршу, важких боїв, подолавши тисячі кілометрів, 5 вересня1947  року перші частини УПА сотні «Громенка», командир відділу Футала Лев- ,,Лагідний», прийшли до Західної Німеччини щоб повідомити світові про збройну боротьбу вояків УПА проти загарбників. А 10 вересня 1947 р. туди дійшов і сам «Громенко». Ця дорога на Захід, описана в автобіографічній книжці Михайла Дуди («Громенка») «У Великому Рейді». Сотня «Громенка» була єдина, яка прибула на захід як бойова одиниця, з усієї сотні дійшло — 60 вояків. Всього із Закерзоння пробралося близько 350 до краю вимучених повстанців. За даними Петра Содоля протягом 1947-48 до Західної Німеччини прийшли рейдом із Закерзоння усього 140 вояків із десятьох різних сотень, серед яких — 49 із сотні «Громенка». Після зустрічі з американцями воїнам УПА було запропоновано пройти медичне обстеження. Серед тих, кому необхідно було підлікуватися, був і Громенко. Йому треба було залікувати п’яте поранення. В лікарні Громенко отримав подяку від Проводу ОУН і особисто провідника Степана Бандери за успішний рейд. В 99-денному рейді на Захід сам  «Громенко» був чотири рази  поранений, причому один раз досить важко, але все-таки вивів повстанців у вільний світ. Згодом вони роз’їхалися до США, Канади, до Австралії і там почали своє вільне життя. Маючи  бойові заслуги та відзнаки, командир залишився в строю. Виступаючи на засіданні центрального проводу ОУН 1948 року, він доводив, що подальша відкрита боротьба на теренах рідного краю є неможливою. Пізніше сотенний «Громенко» отримав ще одне завдання, яке через зраду стало подвигом командира. Його відправили до Англії, де разом з побратимами готували до рейду на окуповані совєтами рідні землі. Там він мав зібрати залишки розбитих частин і вивести їх за кордон. Та це була пастка, наперед підготовлена совєтською розвідкою, яка створила міф про нібито блукаючі карпатськими лісами залишки розбитих підрозділів УПА. Хоча в 1950 році руху Опору як такого на західноукраїнських землях уже не було, невеличка група діяла на схід. Україні.
Провід ОУН повірив  цій фальшивій інформації, а відтак долю «Громенка» та групи десантників, які мали летіти з ним, було вирішено. Згодом стало відомо, що не останню роль у плануванні цієї операції відіграв англійський полковник розвідник Філбі, якому вдалося ввійти в довіру до проводу ОУН. Насправді він у той час уже працював на совєтську розвідку. З підготовленої НКВС пастки вдалося вирватися лише побратимові «Громенка» Хомі. Ось що він оповідав про ті події Юрієві Борцю-Чумаку, одному з ветеранів УПА, авторові книжки спогадів  «З найкращими»: «Ми пройшли довгий вишкіл, у тому числі й парашутний, і чекали на цей день. Ніч відлету була дуже темна. В нас ріжні завдання і доручення. Одні в пам’яті, інші заховано. Ми мали інструкції на всі випадки, а найбільше боялися перелету кордону. Бо ж перелітали московську залізну куртину і радарні станції… Хвала Богу, спокійно. Летимо ворожим тереном кілька хвилин — ми у своїх сторонах». Десант мав висадитися у Чорному лісі на Болехівщині, біля с. Таняви. Літак без проблем перелетів залізну завісу лише тому, що на місці висадки десантників уже чекали вишколені загони НКВС. Лише в одному пощастило. В наперед обумовленому місці висадки під лісом були вогні. Як з’ясувалося, тут селяни гуляли на своєму святі, тож десантники почали сумніватися і врешті-решт висадилися у другій точці. Це дало їм маленький шанс на те, щоб вибратися з пастки живими. Ще в польоті десантники зауважили вогні, які наближалися з усіх боків і почули гавкіт собак вдалині, вони летіли назустріч загибелі просто в руки ворога. При приземленні командир «Громенко» завис на дереві. Для того, аби вивільнитися, перерізав лямки парашута і впав, пошкодивши собі ногу. Як вище сказано, вирватися з оточення вдалося лише Хомі. Побратими перенесли пораненого «Громенка» у ліс неподалік від Болехівської каплички. І хоча місцеві жителі допомагали їм переховуватися, носили харчі і ліки, про місце перебування вороги довідалися.
У цьому їм допомогли «сексоти». 7 липня, через місяць і тиждень після висадки в лісі, десантників оточили вороги. Цей бій став останнім для українських повстанців — опинившись у безвиході, командир «Громенко» покінчив з життям. За іншою версією, його схопили і вбили енкаведисти. Легендарний сотенний не дожив до свого 30-річчя. «У день відлету у вир боротьби до краю, — пише у своїй праці Юрій Борець, — командир «Громенко» вже мав за плечима десять років служби в українських військових формаціях. Він успішно роками змагався з ворогом на Волині, в Карпатах, на Лемківщині. Він своїми знаннями і досвідом долав усі перешкоди у великому рейді на Захід. Що подумав собі цей шляхетний старшина, опинившись у підвалі і глянувши в цівку ворожої зброї? Що він подумав про своїх зверхників, які готували цю страшну катастрофу? Чому повторюється історія, і більші удари приходять від своїх з чужини? Чому можна було легковажити зв’язком з проводом у краю, мавши до діла з московським НКВД? Бо хто, як не політбюро, міг дати дозвіл на переліт американського літака? Подія з літаком мала катастрофічні наслідки для нашої боротьби в краю і для наших патріотів у ріжних сателітних країнах Москви». Хома, якому одному вдалося вирватися з пастки, три місяці зі значними труднощами добирався до Західної Німеччини. Полковник Філбі згодом був застрелений, винуватців не знайшли. Про обставини останнього рейду на Батьківщину та загибелі легендарного командира «Громенка» ще донедавна було таємницею.
Але в оці соті роковини від дня народження Михайла Дуди ,,Громенка’’, ми клонимо наші голови, перед цією незвикло заслуженою постато, яка пройшла свій короткий життєвий шлях гідно, боролася і віддала своє життя за Україну. Кілька років тому на місці, де висадився десант «Громенка» і де похований легендарний сотенний, освятили його могилу. Дорога до неї не заросте, бо не можуть, ніколи не повинні стертися з пам’яті народу імена тисяч його синів і дочок, командирів і вояків, простих людей, які чинили опір окупантам, які боролися, віддавали життя, терпіли тортури на засланні, але не зрадили ідеї незалежної України. Їхніми слідами і в наш час Українські герої вже шостий рік жертвенно бороться про ти злочинних орд Володимира Путіна. Згідно з Наказом Головного військового штабу УПА ч. 1/45 від 25.04.1945 р. командир сотні, хорунжий УПА Михайло Дуда — «Громенко» нагороджений Срібним хрестом бойової заслуги УПА 2 класу. Згідно з Постановою УГВР від 8.02.1946 р. і Наказом Головного військового штабу УПА ч. 1/46 від 15.02.1946 р. командир сотні УПА Михайло Дуда — «Громенко» нагороджений Золотим хрестом бойової заслуги УПА 2 класу. Згідно з Постановою УГВР від 20.07.1950 р. і Наказом Головного військового штабу УПА ч. 1/50 від 28.07.1950 р. командир сотні, сотник УПА Михайло Дуда — «Громенко» нагороджений Золотим хрестом бойової заслуги УПА 1 класу. Додаймо, що йде солідна підготовка до спорудження на Льввщин, у с. Сороки-Львівські Пустомитівського району, планують спорудити пам’ятник одному із найвидатніших командирів УПА Михайлові Дуді «Громенку». Про це розповів кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України Микола Посівнич, пише «Вголос». «Ця ідея вже давно нуртує у націоналістичному середовищі Львівщини. Зокрема, сестра видатного сотника Марія Смолій плекає ідею, аби біля школи у с. Сороки-Львівські постав пам’ятник одному із найвидатніших вихідців із цього села, сотнику УПА Михайлові Дуді», – зазначив він. За словами М. Посівнича, ініціативна група небайдужих спочатку має на меті оголосити конкурс для митців на ідею проекту. Сам проект має включати  як спорудження монумента, так і облаштування прилеглої території. «Сподіватимемось, зокрема, на кошти меценатів. До слова, спорудження такого пам’ятника коштуватиме від 600 тисяч грн. Монумент хотіли б бачити готовим ще цьогоріч. Проте все залежить від фінансування», – за повідомленнями. В повідомлшню також азначимо, що 1 січня, у межах урочистих заходів з нагоди 109-ої річниці від дня народження голови Проводу ОУН, Героя України Степана Бандери одного з найвидатніших командирів УПА Михайла Дуду «Громенка» нагородили Золотим Хрестом Бойової Заслуги. Нагороду передали на зберігання сестрі легендарного ,,Громенка’’ – Марії Смолій. Михайло Дуда ,,Громенко’’ вув надзвичайно сильною особистостю, яка намагався передати добро волі цілій своїй нації, він є і завжди буде для нас символом, що скеровує наші думки до джерел, яким є – воля людини.

Література: Перемиська Воєнна округа УПА «Сян» (1944 р.) / В. Мороз // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2012. — Збірник 17. — С. 259—335. Grzegorz Motyka — «Tak było w Bieszczadach. Walki polsko-ukraińskie w Polsce 1943—1948», Warszawa 1998  р.Grzegorz Motyka — «Ukraińska partyzantka 1942—1960», Warszawa 2006.

Ярослав Стех