ДО 100-річчя ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПОЛКОВНИКА ПЕТРА ФЕДУНА-ПОЛТАВИ

 

f     «Для своєї батьківщини ні сил, ні життя не шкодуй.» (П.Федун)

 

Героїчна нацiонально-визвольна боротьба українського народу середини ХХ столiття породила багато визначних постатей, серед яких особливе мiсце займає постать полковника УПА Петра ФЕДУНА- «Полтави» — одного з провiдних iдеологiв та публiцистiв збройного пiдпiлля, керiвника Головного осередку пропаганди Проводу ОУН, заступника Голови Генерального Секретарiату Української Головної Визвольної Ради, начальника полiтвиховного вiддiлу Головного вiйськового штабу УПА, редактора та автора багатьох пiдпiльних публiкацiй. До операції на його знищення було залучено 4574 червоних офіцерів та солдатів, 60 інструкторів зі 110 службово–розшуковими собаками, 500 курсантів МГБ та 230 автомашин. Бункер, у якому перебували Петро Полтава і троє його товаришів, виявили 23 грудня 1951 року в лісі неподалік села Новошин Журавнівського району Дрогобицької області (нині Львівщина). Щоб не здатися живими, повстанці підпалили бункер та пострілялися. Через п’ять днів тіла «Полтави» — «Севера» та ще шістьох воїнів були знищені в триметровій ямі з негашеним вапном на території «об’єкта № 39» у місті Львові — «в’язниці на Лонцького»… Петро Федун народився 23 лютого 1919 р. в с. Шнирів Бродівського повіту (тепер – Бродівський район Львівської області) в сім’ї селян Миколи Федуна та Парасковії Ящун. Після закінчення народної школи в с. Шнирів навчався у Бродівській гімназії ім. Ю.Коженьовського (1931–1939), Львівському університеті ім. Я.Казимира (1939), Львівському медичному інституті (1940), Державних медико-природничих курсах у Львові (04.1942–03.1944). Восени 1940 р. примусово мобілізований до Червоної армії. Влітку 1941 р. потрапив в полон після звільнення з якого працював референтом Українського Допомогового Комітету в Бродах (10.1941–04.1942). Будучи членом ОУН з середини 1930-х рр. Петро Федун, відразу після повернення з полону, восени 1941 р. відновив свої організаційні зв’язки з націоналістичним підпіллям. Дізнавшись про розкол ОУН і ознайомившись з політичними платформами обох відламів, Петро Федун, не вагаючись, приєднується до революційної ОУН, очолюваної Степаном Бандерою, яка ставила собі за мету збройним шляхом, спираючись на сили українського народу, боротися за створення Української Самостійної Соборної Держави.
Від 1942 р. і до переходу на нелегальне становище навесні 1944 р. був членом Крайового проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ, безпосередньо працював з її керівником Ярославом Скасківим-«Моряком», а також редагував друкований орган проводу – журнал «Юнак» (1943–1944). Саме на час праці в крайовому проводі Юнацтва ОУН ЗУЗ припадає початок публіцистичної творчості Петра Федуна, який друкувався під пiд псевдонiмами та криптонiмами «Петро Полтава» («П.Полтава», «П.М. Полтава», «П.П.»), «Волянський» («П.Волянський», «С.Вол.», «Вол.»), «Зенон», «П.М. Савчук» («П.Савчук»), «Север», «19», «75», «81», «99», «101», «123», «126», «143», «173», «175», «1000», «811-С», «ММ», «Р-17», «Р-35», «С-12» тощо.  Зокрема 1943 р. в журналі «Юнак» було опубліковано дві його статті: «Про ще один героїзм» та «Чи традиція зобов’язує?», де наголошувалося на моральному аспекті виховання української молоді як наступного покоління борців за волю України та продовження традицій визвольних змагань початку ХХ ст. Навесні 1944 р. при Крайовому проводі ОУН ЗУЗ Петро Дужий організував крайовий осередок пропаганди (відомий під криптонімом «Зелений гай»), який розташовувався у трикутнику Ходорів-Бібрка-Дев’ятники на межі Миколаївського та Жидачівського районів Львівської області . Туди був відправлений керівний актив Юнацтва ОУН: П.Федун-«Волянський», Осип Дяків-«Горновий», Михайло Федоришин-«Стефаник». За спогадами рідних, Петро востаннє побував у рідній домівці 10 березня 1944 р., коли приїхав до Шнирева, щоб попрощатися з родиною перед відходом на підпільну працю в Карпати. У червні 1944 р. в Карпатах, в районі с. Велика Тур’я  Долинського району Івано-Франківської області діяли чоловіча та жіноча юнацькі школи кадрів, які мали підготувати кадри для діяльності під більшовицькою окупацією. Комендантом першої був Петро Федун, а другої – Ірина Савицька-«Бистра» . Політвиховником чоловічої школи кадрів був гімназійний товариш «Полтави» Кирило Якимець-«Бескид». Працюючи в референтурі пропаганди Крайового проводу ОУН ЗУЗ П.Федун- «Волянський» паралельно включився в роботу по лінії УПА. Адже саме тоді, відповідно до наказу ГВШ ч. 2/44 від 1.02.1944 р., проводилось формування військових штабів на терені дій УПА і його було призначено начальником 6-го (політвиховного) відділу КВШ УПА-Захід. Останній з відомих документів, підписаних Петром Федуном як керівником політвиховного відділу КВШ УПА-Захід, датований 20.08.1946 р. У 1944 р. П.Федуну-«Волянському» було присвоєно перше військове звання старшого булавного. У 1945 р. йому присвоєно ступінь хорунжого-виховника , а відтак – поручника-політвиховника, у 1946 р. – сотника-виховника , у 1950 р. – майора , а в 1951 р. отримав  полковника.
У листопаді 1944 р. на базі КОП ЗУЗ організовано Головний осередок пропаганди. Тоді ж при Проводі ОУН створено референтуру політичного вишколу, яку очолив Яків Бусел – «Київський». У його розпорядження із «Зеленого гаю» були передані О. Дяків-«Артем», П.Федун-«Волянський», Хризанф Гонтар-«Степовий» та секретарка П.Федуна Марія Огоновська-«Віра» та ін. В тих орнанізаційних структурах Петро відгравав ключову позицію.Особливо він займався публіцистикою у своїх працях П. Полтава,  намагався зміцнити дух в підлілю та підойняти загально-національну свідомість народу. Як  переглядаємо документи з них помітно, що полковник УПА Петро Федун-«Полтава» – є  одного з провідних ідеологів та публіцистів, керівників Головного осередку пропаганди Проводу ОУН (далі – ГОСП), заступник Голови Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (далі – УГВР), начальник політвиховного відділу Головного військового штабу УПА (далі – ГВШ УПА), редактор та автор багатьох підпільних публікацій. Виступаючи під такими псевдонімами та криптонімами «Петро Полтава», «Волянський», «Вол.», «П. Савчук», «Север» та ін. Член Проводу ОУН від літа 1950 року. Автор багатьох статтей та брошур, головний ідеолог збройного підпілля. Нагороджений медаллю “За боротьбу в особливо важких умовах”. Найвідомішою є його праця «Хто такі бандерівці та за що вони борються», що вийшла друком у 1950 році. «Борючись за незалежну українську державу, ми боремося тільки за здійснення українським народом тих прав, якими вже давно користується величезна більшість народів світу і які вже давно визнано природними правами кожного народу,- писав Федун. У час, коли українські підпільники масово гинули у дуже нерівних умовах боротьби, Полтава знайшов мужність звернутися до батьків своїх воєнних опонентів: «Ми щиро співчуваємо всім тим совєтським матерям і батькам, ні в чому не винні сини яких, опинившись на фронті боротьби проти нас, проти власної волі, впали у боротьбі з нами», а далі писав: «Ми не визнаємо ні полону, ні капітуляції перед ворогом. Українські революціонери і повстанці у своїй основній масі не здаються живими в руки ворога: у безвихідному становищі стріляються останніми кулями або розриваються останніми своїми гранатами…».
Петро Федун гуртував авторів та дописувачів, які творили підпільну мережу пропагандистів. Дослідники порахували, що за роки боротьби викрито близько ста підпільних друкарень, а наклад видань лише одного Дрогобицького обласного проводу взимку 1949—1950 року становив 300 тисяч брошур і книжок. П. Федун, за спогадами, був надзвичайно вимогливим і прискіпливо опрацьовував ідеологічно–політичні тексти. У серпні 1951 року Федун у листі до командира УПА Василя Кука пише про потребу пошуку авторів і про осередки на Сході. Невибагливий і дружній у побуті, командир дуже суворо ставився до різних проявів несправедливості у загострених умовах підпільної війни. Коли помітив, що кухар кладе собі більше, ніж іншим, масла до каші, Полтава віддав його під суд. Вироком стала страта злодія. Дружина провідника ОУН Василя Галаси Марія Савчин звана «Марічка» згадувала про бункер Полтави, тобто головного осередку пропаганди неподалік села Корчин: «Зібрані в тому бункері керівники, що репрезентували УГВР, УПА і ОУН, знали свій народ, його силу і слабкість. Всі вони добре знали і розуміли позитивні і негативні риси нашого суспільства і там обдумували головну стратегію боротьби».Навкруги діяльності, а особливо загибелі полк. П. Федуна-Полтави є порівняно велика література. За  версією описів Дмитра Зробка, з якої виникає, що П.Федун загинув разом iз двома побратимами (Р.Кравчуком та П.Яремою) 22 грудня 1951 р. на хуторi Зруб с. Вишнiв Рогатинського району на Івано-Франкiвщинi у криївцi, облаштованiй у господарствi мiсцевих жителiв Михайла та Катерини Попадюкiв. Ця версія не пітверджена архiвними документами.  Більш переконливі пітвердження існують, що П.Федун-«Полтава» загинув у лiсi бiля с. Новошини Жидачiвського району Львiвської областi, є велика кiлькiсть архiвних документiв, створених по гарячих слiдах подiї. Це i матерiали МFБ, i повстанськi документи.  Таким чином аналiз всiх доступних архiвних документiв дає пiдстави однозначно ствердити, що мiсцем загибелi  Петра Федуна-«Полтави» є лiсовий масив бiля с. Новошини Жидачiвського району.
Відомо, що  в 1952 р. було розроблено детальний план вiйськово-чекiстської операцiї. Передбачалося щiльно заблокувати лiсовi масиви та населенi пункти, аби не допустити втечi пiдпiльникiв, а потiм провести грунтовний пошук криївок. Район пошуку був роздiлений на дев’ять секторiв. До операцiї було залучено як згадано на початку статті  величезну кількість людей і техніки. За першою версією 21 грудня 1951 р. вiйська МГБ заблокували згаданий район на межi тодiшнiх Букачiвського району Станiславської областi по Дрогобичину аж до Львівської області. В цьому рейоні була бойова сутичка, але у цій сутичці на виступає полк. П. Федун. Більш переконлива версія, що 23 грудня  у лiсi бiля с. Новошини Журавнiвського району Дрогобицької областi (тепер — Жидачiвського району Львiвської областi) курсанти навчального полку МГБ за струменями пари з вентиляцiйних отворiв виявили пiдземний бункер iз пiдпiльниками всерединi. Останнiм запропонували здатися, але вони вiдмовились i вiдкрили вогонь з автоматiв. Через деякий час, побачивши, що становище безвихiдне, пiдпiльники пiдпалили бункер i пострiлялися. Криївка була розкопана солдатами, i з неї витягнуто тiла чотирьох повстанцiв: члена Проводу ОУН Петра Федуна-«Полтави», референта пропаганди Журавнiвського надрайонного проводу ОУН Богдана Зобнiва-«Миронича», провiдника Букачiвського районного проводу ОУН Михайла Сенюка-«Скритого» та бойовика «Миронича» Григорiя Ярему- «Зенка». У той самий день тiла семи загиблих повстанцiв вантажiвкою були доставленi до Львова. У примiщеннi Управлiння МГБ у Львiвськiй областi була проведена процедура їхнього впiзнання заарештованими учасниками пiдпiлля, у ходi якої остаточно було встановлено факт загибелi одного iз керiвникiв нацiонально-визвольної боротьби в Українi, провiдного її iдеолога Петра Федуна-«Полтави». Коли ж через кiлька днiв постало питання, що робити з тiлами вбитих, то було вирiшено їх таємно поховати. Вночi 28 грудня 1951 р. спiвробiтники МГБ закопали тiла Р.Кравчука, П.Федуна, Б.Зобнiва, М.Сенюка, Г.Яреми, Є.Якимiва та Б.Панькова у триметровiй ямi з негашеним вапном на територiї «об’єкту No 39» УМFБ у Львiвськiй областi.
За час перебування в УПА та збройному пiдпiллi ОУН Петра Федуна, за його   вагомий внесок у справу українського визвольного руху рiшенням Української Головної Визвольної Ради та Головної Команди УПА був нагороджений Срiбним Хрестом заслуги (22.11.1947), Золотим Хрестом заслуги (1.11.1950), Золотим Хрестом бойової заслуги І класу (15.06.1952, посмертно), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». У своїй дiяльностi Петро Федун-«Полтава» вiдзначався обачнiстю та доброю конспiрацiєю, що дуже часто рятувало його вiд загибелi. Уся дiяльнiсть пiдлеглого йому осередку пропаганди була чiтко налагоджена та регламентована. Адмiнiстратор ГОСП заздалегiдь готував мiсця укриття для спiвробiтникiв референтури пропаганди. Як правило, у розпорядженнi П.Федуна були основна та запаснi бази. На першiй завжди дислокувався «Полтава» зi своїм апаратом та частиною боївки охорони, а на другiй — адмiнiстратор ГОСП iз рештою охоронцiв. Ніколи не підуть з нашої пам’яті жертвенний патріотизм воїнів УПА та з глибокою вдячністю клонимо наші голови перед неперевершеною стійкістю і мужністю, перед колосальним вкладом праці і героїзмом в ім’я України, який проявив   полк. Петро Федун-Полтава – Вічна йому пам’ять!

                                                                                                                                           Ярослав Стех

 

Опубліковано Блоги.