Перший Світовий Конгрес Вільних Українців

Заснування Світового Конгресу Українців у 1967 р. стало визначною та символічною подією у житті українських емігрантів та новою віхою боротьби за національні інтереси, що ознаменувалася консолідацією зусиль українських діаспор різних регіонів світу з метою творення спільного ідейного підґрунтя для формування засад і принципів своєї діяльності та впровадження координаційної системи між організаціями.

До цього спонукали як політичні фактори, так і, загалом, зростання кількості українців за кордоном протягом першої половини ХХ ст.: на кінець 1960-х рр. за межами батьківщини було близько 8,5 млн українців. Вже із 20-х рр. ХХ ст. українські діаспори почали поповнюватися високоосвіченими емігрантами, зацікавленими у розвитку та популяризації української культури за кордоном. Завдяки їх активності українці у різних країнах все більше гуртувалися та створювали координаційні організації. Важливу роль у цьому відіграла кристалізація ідеології та визначення завдань суспільно-політичної та культурної діяльності української діаспори.

Ці процеси активізувалися під час Другої світової війни, коли були засновані провідні громадсько-політичні організації українців в Америці – Український конґресовий комітет Америки (США), Конґрес українців Канади, Українська центральна репрезентація в Аргентинській республіці та ін. Завдяки їхньому порозумінню у другій половині 1940-х рр. з’явилися більш масштабні координаційні організації: Панамериканська Українська Конференція (1947-1967), Осередок Українських Громадських Організацій в Європі (1948-1967).

Окрім об’єднання задля комунікації та координації, важливу роль у консолідації закордонного українства відігравала суспільно-політична ситуація в СРСР політичні репресії, жорстока національна політика щодо УРСР, зародження дисидентського руху у 1960-ті рр. та його придушення, протести інтелігенції в УРСР тощо. Українці за океаном не могли бути лише спостерігачами, вони прагнули всіляко допомогти своїй батьківщині у боротьбі за волю та незалежність.

Щоб краще зрозуміти бачення українською діаспорою своєї мети в цьому напрямі та шляхів її досягнення, звернемося до концепції видатного українського діяча Романа Ільницького, сформульованої у 1960-х рр. у праці «Призначення українців в Америці» із «думкою про далеке майбутнє», яке відображає позицію цілого покоління борців за вільну України з діаспори. Він вважав, що американський контитент має «скоординувати дію українського суспільства», дати їй «візію великого історичного розвитку» та «визначити ідейно-організаційні принципи її росту». У своїй праці Р. Ільницький виклав практичні рекомендації для УККА, закликаючи до поєднання діаспорою набутого в Америці досвіду із українською традицією. Автор аналізує концепції цілей українства за кордоном, серед яких – надання допомоги Україні, еміграційна теорія (що передбачала повернення на історичну батьківщину), а також концепція побудови української спільноти в Америці. Саме ідеї, що складають ядро останньої концепції, були прийняті Світовим Конгресом Вільних Українців у якості основоположних, на основі яких була сформована місія організації та її фундаментальні принципи.

Відкриття Конгресу, приурочене до 50-ї річниці Української революції та 25-ї річниці створення УПА, відбулося 12 листопада 1967 р., і об’єднало розпорошені українські організації із 17 країн світу. Урочистості супроводжувалися народними танцями, співами та демонстраціями. 16-19 листопада 1967 р. на Конгресі були укладені його головні документи – «Перший маніфест до українського народу» та «Звернення до українців поза Україною сущих». У них діаспора репрезентувала своє бачення співпраці українських організацій та осередків, основних цілей та засобів їх досягнення. Ця маніфестація, попри декларативність висунутих положень, у першу чергу, мала символічний характер: підкреслювала єдність діаспори та її солідарність з історичною батьківщиною. У назві підкреслено – Конгрес об’єднав вільну частину української нації, що, з огляду на широкі можливості для вільного розвитку, наявність права на самовизначення за кордоном, покладає на організацію відповідальність за підтримку українського національного руху.

Цілі, поставлені СКВУ, одночасно пов’язувалися його членами із боротьбою за незалежність України та збереженням національних цінностей у самих діаспорах, необхідністю залучення молоді до української культури, що мало зберігти її надбання та унеможливити асиміляцію. Забезпечення потреби у духовному житті та зв’язку з історичною батьківщиною для українців за кордоном стало одним із центральних завдань організації. Автори згаданих документів закликали до єднання навколо історії українського народу, протистояння «імперіалістичній Москві» та ідеї розбудови суверенної демократичної держави.

В установчих документах СКВУ йдеться про обов’язок поширювати «правду» про Україну, її культуру та мову для привернення уваги інших країн світу до української проблеми. Голова Українського конґресового комітету Америки І. Базарко у газеті «Свобода» висвітлив події проведеного Конгресу та згадав у тексті про основні орієнтири, визначені на його засіданнях, головним із яких було «збереження української національної субстанції» під чим автор, імовірно, розумів дух і багату культуру українського народу. Принципами організації проголошувалися: прихильність демократичним традиціям, дотримання свобод, шанування прав людини та народів, що у перспективі мало бути досягнено на території УРСР. У свою чергу, Конгрес був покликаний виконувати функцію морального авторитету, уповноваженого представляти українські інтереси у світі.

Урочиста, піднесена мова звернень СКВУ підкреслює значущість об’єднавчої події в житті діаспори, її прагнення до консолідації, намагання запровадити ефективні механізми взаємодії, аби «роль еміграції в Україні залишилась світлою сторінкою». Попри певну ідеалізацію та абсолютизацію історичних подій, загальність і масштабність цілей організації, створення нею ідейних конструктів та апелювання до них у подальшій діяльності відіграло роль у розбудові світогляду української діаспори.

Заснування СКВУ та формулювання ним таких принципів має вагоме значення в контексті засвідчення політичної зрілості української нації, її ідейного інструментарію для розбудови незалежної держави. Тим самим члени організації зробили вагомий внесок у розбудову концептуальних основ діяльності української діаспори, осмислення її сутності загалом та особливостей реалізації своєї місії в Україні і за кордоном.