Владислав Кочірка (30.07.1997 — 19.01.2024)
Львів’янин.
Навчався у Львівській академічній гімназії при Національному університеті «Львівська політехніка». Згодом продовжив навчання у Львівському фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну. Вищу освіту здобув у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Архітектура та дизайн».
Проходив строкову військову службу.
Працював у сфері архітектури і дизайну на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Владислав був щирою, доброю, веселою та милосердною людиною, яка вміла підтримати, підбадьорити й подарувати гарний настрій. Він цінував дружбу, був вірним другом і надійним побратимом, завжди готовим прийти на допомогу. Без вагань став на захист України, яку щиро любив. Захоплювався подорожами, любив відкривати для себе нові країни, пізнавати їхню історію та традиції. Особливо цікавився історією та історією українського козацтва. Захоплювався футболом.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Південно-Слобожанському та Донецькому напрямках у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
У Владислава Кочірки залишилися дружина, батьки, сестра та дідусь.
В’ячеслав Адаманов (07.10.1984 — 19.06.2024)
Уродженець міста Маріуполь Донецької області.
Навчався у середній загальноосвітній школі Маріуполя. Згодом здобував освіту у відокремленому структурному підрозділі «Маріупольський фаховий коледж державного вищого навчального закладу „Приазовський державний технічний університет“». Вищу освіту здобув у державному вищому навчальному закладі «Приазовський державний технічний університет».
Працював у сфері інформаційних технологій на приватних підприємствах. Займався розробкою програмного забезпечення та дослідницькою діяльністю на всеукраїнському рівні.
Зі слів рідних, В’ячеслав був відповідальною, чесною, стриманою та патріотично налаштованою людиною. Найбільше цінував родину та час, проведений із близькими, особливо спільний відпочинок у селі Білосарайська Коса Донецької області. Захоплювався конструюванням, моделюванням і повітряними зміями, цікавився дослідницькою діяльністю та розробкою нових технологій. Із 2014 року працював над ІТ-проєктами, спрямованими на зміцнення обороноздатності України.
У 2023 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
У В’ячеслава Адаманова залишилися дружина, троє синів та родина.
Андрій Левицький (25.07.1972 — 26.10.2026)
Львів’янин.
Навчався у гімназії №1 Шептицької міської ради. Згодом здобув професію фельдшера у Бершадському медичному коледжі. Пізніше здобув вищу освіту у Львівському національному медичному університеті імені Короля Данила за спеціальністю «Фармація».
Проходив строкову військову службу.
Працював у сфері фармації на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Андрій був наполегливим, добрим, справедливим і життєрадісним, водночас мрійливим чоловіком, який мав багато планів на життя. Захоплювався садівництвом, із любов’ю вирощував троянди та дерева. Цікавився історією, любив музику.
У 2023 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Миколаївському та Херсонському напрямках у складі 241-го навчального центру Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
В Андрія Левицького залишилися дружина, дві донька та родина.
Віталій Бешта (28.06.1985 — 24.10.2026)
Уродженець міста Рожища Волинської області.
Навчався у Комунальному закладі загальної середньої освіти «Рожищенський ліцей № 4» Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області.
Працював менеджером із продажу на приватному підприємстві «Плиточка».
Зі слів рідних, Віталій був доброю, щирою, чуйною та життєрадісною людиною. Мав чудове почуття гумору, завжди вмів підтримати розмову, вислухати та підбадьорити близьких. Любив природу, дружнє спілкування, захоплювався грою в шахи та вивченням віршів, мав надзвичайну пам’ять. Вирізнявся спокійним характером, неконфліктністю та загостреним почуттям справедливості. Найбільше цінував родину, був люблячим батьком двох дітей, турботливим братом і дядьком. У пам’яті рідних і друзів назавжди залишиться щирою, усміхненою людиною, яка дарувала тепло та радість.
У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
У Віталія Бешти залишилися син, донька, сестра, племінниця та інші рідні.
Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:40, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Владислава Кочірку та В’ячеслава Адаманова поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), а Віталія Бешту та Андрія Левицького — на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.
