Семидесятитрирічна хірург Первомайської лікарні рано вранці вийшла з міста, яке обстрілюють три тижні поспіль. В якому немає ні електрики, ні газу, ні води (причому не тільки питної, а й технічної). В якому убитих ховають у братських могилах мало не у дворах.
Вийшла тому, що допомоги чекати немає від кого. А в лікарні закінчилися антибіотики і бензину для генератора в операційній залишилося три літри (при витраті 5 літрів на добу). Тому, що потрібно вивезти, як мінімум, вісьмох тяжкопоранених.
Пішки прийшла в Гірське, попросила і не отримала допомоги у селищного голови і у заступника мера Первомайська (немає машин, немає палива, немає водіїв). Знайшла небайдужого мужика, який відвіз її в Слов’янськ. Знайшла людей, які купили для лікарні антибіотики і воду. Знайшла транспорт, який відвіз все це до Горського.
Схід тримається виключно на плечах ось таких людей. Тільки на них. А не на злодійкуватих мерах-кравченках, за якими тепер так модно лити соплі.
