Хотів би сказати про гасло “Слава Україні!”. За останні дні воно повністью зминило для мене своє значення. І набуло нового сенсу. Коли в диму від покришек і в клубах фіолетового газу, де невидно майже ніхера, наближається нова сотня на дополмогу, і з цього апокаліпсису, лунає “Слава Україні!”, а у відповідь тисячи голосів кричать “Героям Слава!”, зрозуміло, що парадигма гасла зминилась. Зрозуміло, що ідуть свої берсеркери. Стрімко ідуть на допомогу.
Це бойовий клич воїнів. Бойовий клич нескореного і зконцентрованого народу, від якого у мусорів трясуться ноги. Воно дійсно звучить страшно. Войовничо і переконливо. Це не ледве чутне привітання у вуса підковою Тараса Устимовича у брилі, з Орестом Юхимовичем у смушковій шапці, з товариства “Просвіта”, біля куща червоної калини, в день народження Кобзаря. Ніхуя. Це закінчилось. Закінчились зелени лани, вишневі садки і вірши про конюшину. Іде люта війна. Це гасло обурених громадян, що воюють пліч- опліч проти армії скотів. Воюють крестьяне, фермери, письменники, художники, менеджери, програмісти, ультаса і лікарі. Всі встали на диби. Поруч з повність’ю знедоленими людьми, яким немає чого втрачати, у яких забрали все, стоять чуваки з трьома вищими освітами, яки вільно размовляють на пьятьох мовах, мають свої бізнеса і серьйозні контори. Це колосальне різноманіття рельєфних людських характерів. Поруч з українцем в строю, закритому саморобними щитами, стоїть росіянин, єврей, вірменин, татарин і білорус. І це “Слава Україні!” Воюють всі- праві, ліві, центристи, марксисти, ліберали і трансгуманисти.
Коли лунає “Слава Україні” вони розуміють, за що ідеться. Це концентрація. І це не квьола пацифістська гойдалка, а агресивний войовничий клич людей, яки їдуть в атаку. В небезпечну атаку, де тебе можуть вбити. Вони ідуть валитись за своє майбутне у вільній країні. і вони будуть рвати цих скотів зубами і розкидувати це гівно. Бо його треба знищити.
Що ця так звана “влада” і це мусорське гівно може протиставити цьому гаслу? Ніфіга. Побряцати своїма щитами, щоб цього не чути? Так, все одне чути. Я думаю їм лячно. Дуже лячно. Хто не чув, не зрозуміє.
