Ігор Худик.
Майдан Молитви.
«Все більше переконуюсь, що Бог творить щось нове й велике з нашим українським народом. Й чим більше президент, опозиція та інші не можуть знайти виходу з цієї ситуації, тим більше певний того, що за всім тим стоїть Бог. Досвідчив цю присутність Божу на вулиці Грушевського, як дехто називає це місце тепер пеклом. А особливо усвідомив, стоячи на нейтральній території між барикадами і беркутом, що так як Бог Володарь всього народився в стайні (найбільш брудне місце на господарці), так і там Він є присутній, серед того всього бруду і хаосу. То ж не дивлячись ні на що, в молитві переживаймо це велике таїнство, яке тепер відбувається в нашій любій Україні.»
Владика Венедикт Алексійчук , 26 січня 2014 р.Б.
Впевнений, що про поїздку українців Чикаго до Вашингтону на підтримку Майдану в Україні буде написано немало. Коротко лише зазначу, що незважаючи на важкі погодні умови, внаслідок яких ми прибули у Вашингтон із 4-х годинним запізненням, ми мали досить результативний день: окрім двох пікетів українського і російського посольств, де нами було зачитані і передані відповідні звернення ( див. http://orange-wave.com/uk/ ), ми мали нагоду бути на дуже важливому заході – спільній молитві за Україну, яка проходила біля памятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні. Молебень до Пресвятої Богородиці спільно провадили наші Патріархи: Патріарх Київський і всієї Руси-України Святійший Філарет і Верховний Архиєпископ Української Греко-Католицької Церкви Блаженнійший Святослав. Про цю молитовну зустріч в сьогоднішніх обставинах багато хто з нас міг тільки мріяти… Саме на цьом у хотілось би звернути більше уваги. До останнього часу про ймовірну спільну молитву у Вашингтоні ніхто відкрито не говорив, оскільки довший час не було цілковитого підтвердження того, чи зможуть наші Патріархи прибути до Вашингтону, де поряд із представниками опозиційних депутатів в колі представників світового співтовариства, матимуть нагоду бути присутніми на Національному молитовному сніданку із Президентом США і зустрітися із високопосадовцями американського уряду, аби обговорити сьогоднішню складну ситуацію в Україні. Дякувати Богу, за стараннями багатьох людей і молитовній підтримці вірних ця подія відбулася!
Поява наших Патріархів у Вашингтоні була не випадковою і до певною міри знаковою. Саме священники УГКЦ і УПЦ КП з перших днів Майдану стали поряд із своєю паствою, щоб відстояти право своїх вірних на краще і гідне життя, бути їх духовною опорою і настановою в праведній боротьбі проти, брехні, цинізму, і небачених в історії Незалежної України злочинів існуючої влади. Саме за воротами Михайлівського Золотоверхого Собору знайшли свій прихисток від оскаженілого «беркуту» невинно побиті студенти в сумнозвісну ніч на 30 листопада. Саме священники цих Церков стояли живим щитом між силовиками і мітингуючими в ніч на11 січня, саме з їх уст лунала щогодинна молитва на Майдані Незалежності, що власне і спричинило нечувану і абсурдну заяву Міністерства культури про ймовірну ліквідацію УГКЦ… Ця недолуга влада навіть не зрозуміла, що саме цим вона засвідчить правдивість Церкви мучениці, Церкви яка зазнала гонінь і переслідувань у минулому столітті. «Там, де є наш народ, там будуть наші священики», – наголосив у відповідь Предстоятель УГКЦ Блаженнійший Святослав. В цьому і проявилась Сила Спільної Молитви Народу. Саме спільної молитви, як вчить нас того Церква, так боїться лихий. Часто в силу своєї гріховності і привязаності до матеріального світу, ми того не розуміємо і не завжди є в змозі побачити наслідки тої молитви…, але вона діє в невидимий, інколи в несподіваний і незрозумілий для нашої земній логіки спосіб. Будучи на Майдані, мав нагоду особисто досвідчити незвичайні відчуття, коли кількатисячний натовп стає разом до молитви… Незвичайні відчуття отримуєш, коли поруч з тобою на барикаді, чи перед сценою, чи на віддаленому блокпості, всі присутні в один момент повертаються до сцени, і починають молитися. Важко забути ситуації, коли замовкають і в пошані знімають шапки навіть ті, які не вміють, не хочуть, чи не вважають за доцільне молитися в даних обставинах. А й справді – молитва не тільки захищає нас в скрутних ситуаціях, вона надихає, гуртує, скеровує до правильних дій і додає відваги. Про те, завжди знайдуться скептики чи противники спільної молитви – вона їх дратуватиме «на автоматі».., В таких випадках вони починають говорити щось про «інтимність релігійних почувань», про «неприпустимість релігійного тиску», про «переваги індивідуальної молитви», про потребу «реальних дій повязаних із конкретною ситуацією» і т.д і т.п. Проте з історії ми знаємо, що особливу силу має саме молитва спільна: «Бо де двоє або троє зберуться в Моє Ім’я, там Я серед них» (Мт.18, 20). Можливо саме тому Господь допускає зараз чергові випробування для народу, аби дати зрозуміти йому, що справді «…без Бога – ані до порога!». Знаково, що після спільної молитви перед памятником Шевченку у Вашингтоні, Блаженнійший Святослав мав дуже коротеньке звернення, в якому він зупинився лише на потребі безперервної молитви і посту, які запроваджені сьогодні по всіх єпархіях УГКЦ. Про важливість молитви весь час наголошує і Святійший Філарет.
Останнім часом, багато говорилося про розчарування спричинені «позицією офіційної опозиції», про відсутність рішучості в діях її лідерів, про конечну потребу єдиного кандидата якого собі в планах уявляли прихильники тих чи інших політичних партій… Але чи справді ми були б щасливі, коли б до влади знову «мирно і сплановано» прийшли випадкові люди, які не перевірені у справжній боротьбі? Що б виграла Україна якби біля її керма опинилося ті, хто не може бути керівником по природі? Саме в горнилі справжньої боротьби, в ситуаціях де стоїть питання життя і смерті народжуються справжні лідери. І це почало відбуватися на Майдані! Виявилося, що саме «некерований» і завчасно ніким не спланований Майдан, почав висувати поміж себе нові обличчя на які з надією зараз дивляться мільйони. Це міг зробити лише Майдан, який уповаючи в молитвах на Господа, керується лише рішучим бажанням Правди і Справедливості. Саме такий Майдан спроможен досягти перемоги і мати силу не тільки народити нову владу, але й отримати дар розуміння і вміння подальшого контролю тої самої влади. Ніхто здається сьогодні не сумнівається, що коренем всіх наших негараздів як суспільних так і політичних, є загальний брак моралі у суспільстві. Натомість Церква, як інституція із найбільшим кредитом довіри у суспільстві, потенційно спроможна і має за обовязок цю прогалину заповнити. Тому віра в Бога, молитва і піст, єдність, рішучість і відвага приведуть нас до перемоги! І ми неодмінно переможемо – бо з нами Бог!
P.S. Користаючись нагодою, хочеться ще раз подякувати найперше Богові за всі його ласки і терпіння які ми від Нього отримуємо, нашим Патріархам за спільну молитву, мужність і рішучість, а всім співучасникам нашої поїздки за допомогу і розуміння. Слава Господу Богу і Слава Україні!
10 лютого 2014 р.Б. м. Чікаго.
