Два десятки великоформатних чорно-білих світлин ручної роботи продемонструють на виставці відомого київського фотодокументаліста Олександра Глядєлова «Неволя». Відкриття виставки відбудеться у вівторок, 2 липня, о 16:00 у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».
Олександр Глядєлов своєю улюбленою фотокамерою «Лейка» фільмував і пересилочні тюрми сибірських етапів, і сталінські концтабори в Казахстані, де сидів відомий радянський дисидент Олександр Солженіцин, і в’язничні морги. На своїх світлинах автор вдумливо і вправно вибудовує драматургію чорно-білого кадру — життя, побачене співчутливою душею. Тематику фотосерій Глядєлова прийнято вважати соціальною: знедолені діти, дно життя, лікарні, тюрми тощо, однак насправді вона гуманістична.
Причиною того, що автор погодився демонструвати виставку «Неволя» саме у музеї «Тюрма на Лонцького», може бути пояснення Олександра Глєдєлова в одному із його інтерв’ю: «Читаю й порівнюю: цього року я до школи пішов – він сидить за повстання в Гулазі, ось я став піонером — він у карцері, мене прийняли до комсомолу — він вийшов із табору. Він досиджував там із відомими дисидентами і все це описав. І починаєш на власне прожите життя дивитися зовсім по-іншому. Людина сіла до в’язниці за те, що могли дати рік чи півтора від сили, а все, що було потім – затята боротьба за власну гідність, якої цей чоловік нікому не дозволяв принижувати. Він усе життя просидів в цій тюрмі, у країні, яка офіційно декларувала зовсім інші цінності. І стає соромно, що я не був дисидентом, не виходив на маніфестації. Я відчуваю свою провину перед цією людиною, за те, що вона сиділа ні за що, коли я був уже громадянином із паспортом. Я відчуваю свою вину за те що Стуса замучили в тюрмі, коли інших вже випустили. Просто тому».
Серію «Людина і тюрма» під загальною назвою «Неволя» автор показував у багатьох країнах. Остання демонстрація виставки у Каунасі (Литва) викликала сльози в тамтешнього метра фотографії. Чому? Про це можна буде довідатися на вернісажі в «Тюрмі на Лонцького».
Виставку можна оглянути в Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» з 2 липня по 2 серпня щодня з 10:00 до 19:00 без перерви (у неділю до 17:00) за адресою: Львів, вул. Степана Бандери, 1.
Довідка
Олександр Глядєлов народився 1956 р. у Легниці (Польща) в родині офіцера Радянської Армії. Від 1974 р. живе в Києві. Вивчав оптику і приладобудування в Київському Політехнічному інституті. Від середини 1980-х самотужки вивчав фотографію і в 1989 став працювати як професійний незалежний фотожурналіст.
Глядєлов багато подорожував республіками колишнього Радянського Союзу, фотографував в Україні, Росії, Молдові, Киргизії, Узбекистані, Таджикистані, Туркменії, Грузії, Азербайджані, Вірменії, Литві, а також у Польщі, Чехії, Франції, Сполучених Штатах Америки, Швейцарії, Сомалі, Кенії , Південному Судані. Висвітлював військові конфлікти в Молдові, де був поранений, Нагорному Карабасі, Чечні.
Від 1996 р. Глядєлов сконцентрувався на довгострокових документальних фото проектах, подаючи свою роботу у вигляді виставок. Весь цей час він паралельно працює над двома великими проектами: про соціально знедолених дітей; про епідемію ВІЛ/СНІД. Від 1997р. і до нині активно співпрацює з міжнародною гуманітарною організацією «Лікарі без кордонів» (Medecins Sans Frontieres). Фотографії Глядєлова використовують такі міжнародні організації, як MSF, HRW, The Global Fund, UNAIDS, UNICEF.
Нагороди
Гран-Прі Укрпресфото-97; Приз Hasselblad на конкурсі європейської фотографії у Вевей, Швейцарія, Images’98; Mother Jones 2001 Medal of Excellence Міжнародного фонду документальної фотографії в Сан-Фраціско, США; «Moving Walls 2002» Інституту Відкритого Суспільства (OSI) в Нью-Йорку, США.
Книжки
«Тут і тепер», -Київ, Бланк-Прес, 2000;
«Pandemic: Facing AIDS» («Пандемія: зіткнення зі СНІДом»), міжнародний фотопроект, видавництво “”, — Нью-Йорк, Umbrage Editions , США, 2003;
«Інтерв’ю з Надією», — Київ, Бланк-Прес, 2006.
Документальний фільм
Серія «Derriere la page: Enfants des rues d’Ukraine» («Остання сторінка: Вуличні діти України»), Coup d’oeil / Arte, Metropolis, 7 хв., Париж, 2000.
Персональні виставки
2006
«Мама Africa», галерея «Дім Миколи», Київ.
«Лопухово = Брустури», галерея «Камера», Київ.
«Сомалі: забута гуманітарна криза», кінофестиваль в Локарно, Університет міста Женеви, Швейцарія.
2005
«Відчинені двері», виставковий зал Закарпатського обласного музею, Ужгород, Україна.
«Не відводячи погляду», галерея «A-hous», Київ.
2004
«Так, Україна!», Галерея «Мистець», Київ.
«Людина і в’язниця», Palfyho Palace, Братислава, Словаччина.
«Зайві», «Наркотики та СНІД», «Ув’язнені», «Stara Galeria» ZPAF, Королівський Замок, Варшава, Польща.
2003
«Наркотики, СНІД і життя», галерея «Prospekto», Вільнюс, Литва.
«Без маски», галерея «Дім Миколи», Київ.
«Зайві», «Vilnius photo-gallery», Вільнюс, Литва.
2002
«У пошуках втраченого», Музей Червоного Хреста, Женева, Швейцарія.
2001
«Без Батьківщини», овальний хол газети «Известия», Москва, Росія.
«У пошуках втраченого», Виставковий комплекс «Український Дім», Київ.
«Вільшани (діти і психіатрія)», Ужгородський Національний Університет, Ужгород, Україна.
«Дорога», галерея «RA», Київ.
«СНІД в Україні», зал засідань ООН, Нью-Йорк, США.
«Без маски», Музей образотворчих мистецтв, Кемерово, Росія.
«Зайві», Замок, галерея «Pf», Познань, Польща.
2000
«Тут і тепер», Центральний Будинок Художника, Київ.
«Зайві», Самфордскій Університет, Бірмінгем, Алабама, США.
1998
Виставка «Зайві» була показана в 10-і регіональних центрах України.
1997
«Зайві», Виставковий комплекс «Український Дім», Київ.
Колективні виставки
2006
«Moving walls: a documentary photography exhibition», пересувна виставка 7-ми фотографів, відібраних з понад 60-ти учасників проекту «Moving Walls» за весь час його існування, організована Інститутом Відкритого Суспільства (OSI), «Al Riwaq Art Gallery» , Бахрейн.
2004
«Так!», Український Інститут, Нью-Йорк, США.
«Don’t look away», UIMA, Чикаго, США.
2003
«Чорнобиль», фестиваль DONUMENTA, Регенсбург, Німеччина.
«Youth enduring: a will to survive», «The Fifty Crows Gallery», Сан-Франциско, США.
«Invasio», Центральний Будинок Художника, Київ.
2002
«Refugees», «Gallerian», Стокгольм, Швеція.
«Pandemic: facing AIDS», Музей Сучасного Мистецтва (MACBA), Барселона, Іспанія.
«Moving walls 2002», Інститут Відкритого Суспільства (OSI), Нью-Йорк, США.
2001
«Позитивні Життя», Центр Сучасного Мистецтва, Київ.
Виставка переможців конкурсу «Mother Jones Grant 2001», Міжнародного Фонду Документальною Фотографії, «Friends of photography house», Сан-Франциско, США.
2000
Виставка сучасного мистецтва, Центральний Будинок Художника, Київ.
1999
«Ten years after», Празький Град, Прага, Чехія.
1998
Сучасна українська фотографія, Словаччина, Братислава.
