Зимові забави Азбукового Королівства запрошують на виставку “Слідами Енея” (до 220-річчя видання твору Івана Котляревського “Енеїда”, 1798) за участю автора сценарію та художника мультфільму “Енеїда” Едуарда Кірича.
Музей книги і друкарства України вперше експонує оригінальні мультиплікаційні плівки фільму, що зберігаються в фондах нашого музею. Відвідувачі зможуть відчути себе за лаштунками створення мультфільму, попрацювати мультиплікатором в музейно-творчій лабораторії.
Мультиплікаційна стрічка “Енеїда” вперше з’явилася на екранах у 1991 році. Яскрава і водночас витончена фантазія геніального Івана Котляревського у поєднанні з талантом режисера Володимира Дахна, художника та автора сценарію Едуарда Кірича композитора Ігоря Поклада, який зміг відтворити неповторні характери героїв у музиці, дали нам культовий мультфільм, який можна дивитися безліч разів.
«Робота над «Енеїдою» зайняла у мене три роки, – згадує художник, – образи, промальовка, розкадровки, монтаж. Мультфільм складається з семи частин і кожна частина – 14 000 малюнків, над якими працював я та ще троє моїх помічників, які множили зроблені мною замальовки. Я сам писав сценарій, тому що всі інші мене не влаштовували, і слідкував за кожним кроком команди. За цей мультфільм дали мені гонорар 47 000 (Шевченківська премія) – тоді я за них міг пів-України купити. А тут раптом все обвалилося й виявилось, що купити вже я міг хіба чотири пляшки горілки. І така образа мене взяла.
У 1991 я першим використав в «Енеїді» жовто-блакитний прапор, хоч його ще тоді не було затверджено. А закінчувався мультфільм словами «Січ Римська» – це теж я придумав, немає цього у Котляревського. Я просто подумам, що раз Еней-козак збудував Рим, то це є Січ – Римська. І по сценарію вийшло, що це сказав Зевс, тобто відкриває він Книгу Судеб і каже: «Еней збудує сильне царство / і заведе своє там панство./ Не мАлий буде він панок,/ весь світ на панщину погонить, / багато хлопців там наплодить / і буде всім їм ватажок». Пророчі це слова, коли вони з вуст головного бога.
Я не бачу «Енеїду» через призму героїчного, я бачу її через сміх. Підсвідомо я відчував, що з цією «пігулкою сміху» проковтнеться те основне, що там закладене».
