Закон про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму сприяв зростанню звернень громадян за інформацією до архівів.
Про це 20 квітня під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі повідомив Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Він підкреслив, що громадяни стали більше цікавитися історією не лише країни, а й своїх родин.
На прикладі ГДА СБУ Андрій Когут повідомив, що «практично половина з усіх звернень – це пошук родичів, інформації на репресованих осіб, приблизно третина стосується історичних досліджень, а решта – це соціально-правові питання».
За даними моніторингу у 2014 році до архівів, що містять документи репресивних органів СРСР звернулося понад 87 тисяч громадян, а у 2015 – вже майже 125 тисяч осіб. Якщо , наприклад, порівнювати кількість звернень до документів КГБ у першому кварталі 2016 року порівняно з першим кварталом 2014 року, то зростання відбулося втричі. Такі дані відображені в інфографіці за результатами моніторингу звернень до архівів, яку здійснив Центр досліджень визвольного руху.
Серед новацій закону, на які звернув увагу директор ГДА СБУ є те, що відповідальність за оприлюднення інформації покладається не на архівіста, який видає документи, а на дослідника, який публікує її.
Однією з вимог закону про доступ до архівів було їхнє оцифровування, нагадав Володимир Бірчак, заступник директора ГДА СБУ. Цей процес розпочали ще у 2007 – 2008 роках, проте документи ще не викладали в Інтернет. Нині, коли створюються спеціальні сайти, це набагато спрощує процес отримання інформації.
«Вже не потрібно їхати до Києва чи якогось регіонального центру СБУ, щоб ознайомитися з тими чи іншими документами, багато з них вже є оцифровані, виставлені в мережу Інтернет. І з будь-якого куточка світу можна зайти на сайт, переглянути документи та скачати їх», – пояснив Володимир Бірчак.
Оксана Юркова з Інституту історії України НАН України, ілюструючи приклади сучасних інтернет-проектів, розповіла про плани зібрати всі праці Грушевського, всі архівні документи та дослідження про нього у найрізноманітніших варіантах – від рукописів, через машинописи, першодруки, і до найостанніших видань в одному спеціальному електронному архіві.
Ігор Розкладай, юрист «Центру демократії та верховенства права» підкреслив, що архіви мають усвідомлювати свою важливість і навів приклад Чорнобильської катастрофи. «Саме архів СБУ може почати достатньо серйозну суспільну дискусію, що це було. По-суті, саме будівництво, існування і аварія – це був один величезний злочин комуністичного режиму, на якій поклали тисячі життів», – зауважив юрист. Він пояснив, що закон про доступ до архівів є унікальним для українського правового поля.
«Вперше ми почали залазити в достатньо консервативну схему з новими принципами, про які Європа вже говорить більш, ніж 10 років», – заявив Ігор Розкладай. Він додав, що тепер має бути написана «біла книга» і розроблений новий загальний закон про архіви і доступ до них в цілому, адже нині є певний конфлікт у законодавстві.
Ігор Кулик з Українського інституту національної пам’яті, розповів, що з ухваленням закону архіви почали більше презентувати себе у соцмережах. Передусім, у «Фейсбуці» створили низку тематичних груп стосовно різного роду архівів, а також сторінок архівів. «У більшості – це інформація про діяльність архівів, щоб показати, що архів – це не тільки зберігання документів, що це якась жива діяльність», – каже Ігор Кулик. За його словами, однією з найактивніших груп є «Доступ до архівів», що спеціалізується на тематиці репресивних органів.
Захід було організовано Центром досліджень визвольного руху за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках програми «Відкриті архіви: розробка нового законодавства з доступу до інформації про злочини проти прав людини».
