Ігор Бігун, Марта Гавришко
4 грудня організатори урочисто відкрили захід в Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» і провели екскурсію меморіалом, де колись розташовувалася в’язниця Гестапо і НКВД.
Наступного дня Український католицький університет гостинно вітав істориків, що зібралися поділитися здобутками своїх наукових пошуків. Темою, що об’єднувала всіх промовців, було «Повсякденне життя учасників підпілля ОУН та УПА (1930-і – 1950-і рр.)»
Цитата:
«Заклик старшого покоління до «муравлиної праці» не подобався молоді. Їй більше імпонував культ героїзму, що пропагував зневагу до міщанського ідеалу ситого і спокійного життя і вимагав зречення себе на користь нації».
Тему морального виміру боротьби продовжив директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» к. і. н Руслан Забілий (Львів). Його доповідь мала назву «Моральний кодекс повстанця: заохочення, злочин і кара». У ній ішлося про те, які якості намагалося командування УПА прищепити своїм підлеглим, як нормативні документи регулювали питання побуту і співжиття в лавах вояків, якими «стимулами» заохочували упівців і що на них чекало в разі провини.
Наприклад, відомо, що на Волині в УПА існували карні відділи, в яких стрільці спокутували проступки фізичною працею на користь підпілля.
Відбувалося «волевиявлення» за класичною радянською схемою: «добровільно-примусова» участь у формуванні виборчих комісій, засилля приїжджих функціонерів, брак альтернативних кандидатів окрім від «блоку комуністів і безпартійних» і очікуваний результат у 99% «за».
Однак на низовому рівні все було не так гладко. Члени виборчих комісій нерідко відмовлялися працювати. Відтак органи держбезпеки подекуди брали в заручники їхніх родичів, щоб примусити їх до роботи. А виборці часто псували бюлетені, коли не хотіли бути причетними до цього фарсу.
Цитата:
«Батька секретаря виборчої комісії с. Судова Вишня, який утік до Львова, взяли в заручники, і синові довелося повернутися до роботи».
Олександр Пагіря та Володимир Ковальчук із Києва говорили про матеріальні аспекти повстанського побуту.
К.і.н. Олександр Пагіря представив результати опитування 40 ветеранів УПА, проведеного по всій Україні та в суміжних землях у Польщі в 2008 р. Опитувальник містив перелік запитань про повсякдення, побут, медицину, тилове забезпечення, гендерні стосунки тощо. Дослідник зазначив, що респонденти часто не розуміли сенсу цих запитань – для них це були тривіальні речі. Зрештою, вдалося зібрати багатий матеріал, із якого найголовніший висновок – основою УПА була самоорганізація. Без ресурсів села УПА довго б не проіснувала. А кровоносною судиною підпільної армії була ОУН.
Цитата:
«Усі опитані мало говорили про ідеологію націоналізму. Для них служба у повстанській армії була передусім захистом від репресій і насильства окупантів».
Доповідь к.і.н. Володимира Ковальчука (Галузевий державний архів СБУ) зачепила таку неординарну тему, як «Вплив аномалій погоди на боєздатність УПА» на прикладі Волині в 1943—1944 рр. Історик розповів, як дощ, сніг, мороз, відлига і спека коригували бойову діяльність УПА та її антагоністів. Доповідач звернув увагу на кореляцію між погодою та поширенням інфекційних захворювань серед повстанців. Великого удару повстанці зазнали через поширення черевного тифу на Волині у вказаний час.
Третя сесія семінару «Український повстанець/підпільник: очікування vs реальність» охоплювала питання мотивації борців за незалежність.
Лариса Зарічняк (аспірант КНУ ім. Т. Шевченка, Київ) розглянула проблему мотивації до вступу в УПА під оригінальним кутом. Не з точки зору індивідуальних мотивів кожного добровольця, а з точки зору обставин, у яких вони перебували. Її доповідь називалася «Хаос як мотивація вступу в УПА під час Другої світової війни».
Річ у тім, що, наприклад, на Волині спостерігалася ціла сукупність протистоянь: терор німецьких окупантів, польсько-українська війна, взаємна боротьба ОУН(б) і ОУН(м) і боротьба радянських партизанів проти українських націоналістів. Усі ці війни накладалися одна на одну, а між ними було затиснене цивільне населення, що перебувало у ситуації цілковитого хаосу.
Структури ж УПА налагодили певну адміністрацію, виконували безпекові, судові, медичні (Український червоний хрест) та інші функції для громади.
Цитата:
«За умов колапсу системи безпеки УПА виконувала функції держави із забезпечення захисту місцевого населення».
Долі місцевих поліцейських, котрі дезертирували і перейшли до лав УПА та підпілля ОУН, окреслив у своїй презентації молодший науковий співробітник Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» та керівник Архіву ЦДВР Андрій Усач. Він спростував поширену тезу про те, що в березні-квітні 1943 р. від 3 до 5 тис. місцевих поліцейських покинули службу і перейшли в УПА. Наявні джерела, свідчать про значно меншу кількість таких перебіжчиків, при чому поповнювали вони паралельно і ряди радянських партизан.
Ті із них, які були пов’язані із підпіллям ОУН, почали переходити на нелегальне становище вже впродовж 1941—1942 рр. А в 1943 р. далеко не всі місцеві поліцейські долучались до УПА добровільно — частину було просто примусово мобілізовано. Останні ж випадки переходу до УПА службовців стаціонарних поліцейських дільниць на Волині зафіксовано в жовтні-листопаді 1943 р.
Цитата:
«Ставлення до колишніх поліцейських у складі УПА було досить підозрілим — їх вважали схильними до зради, мародерства, недисциплінованості. Дійсно, документи СБ ОУН фіксують вчинені ними випадки пияцтва, зґвалтувань, грабунків, дезертирства».
Наукова співробітниця ЦДВР к. і. н Марта Гавришко у доповіді «Примусова інтимність: сексуальне насильство в ОУН і УПА у 40-і – 50-і рр. ХХ століття» підняла табуйовану й недосліджену тему. Мовчання про гендерно-базоване насильство стало частиною колективної пам’яті. Однак численні документи судочинства, СБ ОУН, листування свідчать про різноманітні практики сексуального та сексуалізованого насильства в підпіллі і УПА, об’єктами якого у переважній більшості були жінки (як підпільниці/повстанки, так і цивільні). Мова йде про зґвалтування, домагання, примус до статевих відносин, аборту, примусову оголеність, обстригання волосся за “горизонтальну колаборацію”, відтинання грудей, ушкодження геніталій, примус до вступу в інтимні відносини з ворогом з розвідицькою метою.
Головними причинами статевого насильства щодо своїх жінок були патріархатні гендерні відносини, що у воєнних умовах призводили до домінування гегемонної маскулінності з її культом фізичної сили. “Темною” стороною частини “безстрашних воїнів” були гендерні стереотипи, надмірна агресія, мізогінія. У таких умовах сексуальне насильство ставало способом тотального підпорядкування жінок. Насильство щодо Чужих жінок було способом принизити і деморалізувати ворога.
Цитата:
«Багатьох гвалтівників в ОУН карали лише “строгим попередженням”, пониженням у посаді чи переведенням у інший район, що мало сприяло корекції їхньої поведінки. Смертної кари не уникали ті, чиї злочини набули великого резонансу і завдали значної шкоди авторитету Організації”
Теж до майже невідомої теми звернувся науковий співробітник ЦДВР і заввідділу історії України в ХХ ст. Національного музею історії України к.і.н. Олександр Іщук (Київ). Він розповів про дітей віком до 14 років у підпільній і повстанській боротьбі. Маленькі українці попри юний вік теж цікавилися визвольною боротьбою і співпереживали їй. Через це, часто-густо, вир цієї боротьби захоплював і їх теж. У підпіллі їм доручали дрібні завдання на кшталт розвідки та спостереження, кур’єрських обов’язків, а іноді залучали до бойових акцій.
Органи радянської держбезпеки користувалися недосвідченістю і психологічною не виробленістю дітей-симпатиків ОУН і УПА, щоб з їх допомогою діставати інформацію, а то й шантажувати членів підпілля. Окрему увагу приділяли дітям провідників ОУН і командирів УПА. Зазвичай, «органи» відправляли цих дітей до дитбудинків, міняли їм прізвища і вигадували нову біографію, так щоб навіки розлучити сина або доньку з батьками-«бандитами».
Цитата:
«Діти були розмінною монетою в чекістських іграх».
Завершувала семінар доповідь к.і.н. Лесі Онишко (Київ) «Діяльність групи зв’язкових Головнокомандувача УПА у 1945–1950 рр.». Дослідниця зауважила, що створення і діяльність надреферентури зв’язку є унікальним явищем у історії ОУН того часу. Зв’язкові Романа Шухевича виконували завдання різних рівнів складності і таємності, починаючи від забезпечення побутових потреб командира до налагодження його контактів з Проводом ОУН. Фактично в останні роки життя Шухевича від зв’язкових залежало не лише його особисті безпека і здоров’я, але й ефективність його роботи.
Модерували захід: професор Іван Патриляк (КНУ ім. Т. Г. Шевченка), к.і.н. Руслан Забілий (Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького»), к.і.н. Марта Гавришко (Центр досліджень визвольного руху) і к.і.н. Яна Примаченко (Інститут історії НАН України).
Проведення семінару стало можливим завдяки співпраці Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, Українського католицького університету, Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» і Центру досліджень визвольного руху.
За результатами наукового семінару планується випустити тематичний збірник.
Фотозвіт семінару:
