17 квітня виповнилося сім років із дня загибелі активіста молодіжної організації «СіЧ» 21-річного одеського студента Максима Чайки. Нинішнього року мерія Одеси, яку патріотичні громадські організації називають «кублом сепаратизму», заборонила проведення масових акцій, присвячених вшануванню пам’яті Максима Чайки. Тож місцеві активісти «Правого сектору», ВО «Свобода», «Самооборони», Цивільного Корпусу «Азов» не проводили традиційної ходи на вшанування пам’яті Максима Чайки вулицями міста. Було навіть скасовано анонсований напередодні концерт, де мали виступити відомі патріотичні виконавці: «Сокира Перуна», «Кому Вниз», «Друже Музико», «Залізний хрест» та поетичний сектор «Голос Крові».
Тим не менш активісти віднесли квіти на місце загибелі першого сучасного героя України. «Народжений героєм, буде жити вічно» – так про Максима Чайку ті, хто шанує пам’ять про нього. Вони продовжують сьогодні справу цього патріота. Убивство одеського націоналіста стало каталізатором патріотичного руху місцевої молоді.
«Коли вбили Максима Чайку, я був школярем, мені було 15 років. Новина про його вбивство справила на мене величезне враження. Це був привід задуматися: що ж відбувається довкола? Чому в українській державі, нібито незалежній, серед білого дня можуть вбити українського націоналіста? Після цього я почав більше цікавитися українською історією, українськими цінностями, українською мовою, українською літературою і невдовзі прийшов до націоналізму. Що цікаво, пам’ятаю, як в того дня по одеських школах ходили міліціонери і проводили відкриті уроки про те, як погано бути націоналістом, брати участь у вуличних акціях, боротися за свої права. Для мене той день якоюсь мірою сакральний: моє життя тоді поділилося навпіл – на «до» і «після», – каже заступник глави одеського відділення ВО «Свобода» Костянтин Василець.
Він вважає Максима Чайку справжнім героєм і пояснює це так: «Максим йшов супроти тенденцій свого часу. Це тепер відчувається патріотичне піднесення: безліч людей виявляють себе як патріоти, нормально ставляться до української мови, державного прапору, українським гаслам «Слава Україні – Героям слава», «Слава нації – смерть ворогам», а Максим – той чоловік, який взяв на себе відповідальність переорієнтувати молодь на проукраїнські позиції, проукраїнську ідеологію. У створеній ним організації «Слава і Честь» були футбольні фанати і одеська молодь, і Максим розвивав їх в українському дусі. Тоді бути активним українцем було небезпечно, та він ніколи не боявся говорити правду».
На відміну від Одеси, у Маріуполі 17 квітня місцеві ультрас, бійці полку «АЗОВ» та активісти патріотичних організацій вийшла на вулицю міста для вшанування пам’яті вірного прихильника української ідеї Макса Чайки. Попереду колони вони несли банер з його портретом і написом «Помстимося!». Сотнею голосів лунало «Слава Україні – Героям Слава», «Чайка Максим – не забудем і помстим», «Жовто-блакитні наші прапори». Палали фаєри, димовухи, здавалось, що попереду всіх йшов сам Чайка.
На площі Свободи біля пам’ятника Святослава Хороброго зачитали Молитву українського націоналіста та вшанували пам’ять свого побратима хвилиною мовчання. А ще тут дуже доречно було прочитано вірш чернівецького поета Сергія Скальда, присвячений Максиму Чайці.
На сполох б’є уся країна –
Цей ніж ввійшов у кожного із нас!
Хтось друга загубив, хтось сина,
Та він героєм став для нас.
Не мовчи, він загинув за тебе.
За свободу поклав він життя!
Він бачить все, бо він на небі.
Герої не ідуть у небуття!
На жаль, судова справа про вбивство Максима Чайки досі не зрушила з мертвої точки, навіть через сім років по тому. За інформацією одеської «Свободи», вбивця – Андрій Довгань – перебуває у Російській Федерації. Проігнорувала і Одеська міськрада звернення свободівців з пропозиціями назвати одну із вулиць міста на честь Максима Чайки і встановити йому пам’ятник. Навіть меморіальної таблички на місці його загибелі досі немає.
Сергій Горицвіт
