16 жовтня в Києві в Національному музеї Тараса Шевченка відкрилася виставка «Сила волі. Провідники визвольного руху». Експозиція складається з 12 плакатів, на яких містяться світлини та викладено маловідомі цікаві біографічні факти з життя чотирьох провідних діячів національно-визвольного руху 20-50-х рр.. ХХ ст. – Євгена Коновальця, Степана Бандери, Романа Шухевича та Василя Кука.
На відкритті виставки виступив з ознайомчою лекцією голова Вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович (експозиція побачила світ саме завдяки ЦДВР). Він розповів про життєвий шлях провідників українського визвольного руху, зупинився на маловідомих фактах їх діяльності, а також на долі їх родичів.
Говорячи про новизну та унікальність виставки, історик, викладач в КНУ ім. Тараса Шевченка Іван Патриляк зазначив наступне: «Для широких кіл громадськості є мало відомі такі речі, як кримінальна справа на Кука, чи останнє сховище Романа Шухевича, є наприклад фото, де Шухевич на конспіративній квартирі з Олексою Гасиним чистить картоплю. Тобто, цікавими мають бути в першу чергу побутові речі, які ілюструють цих постатей як звичайних живих людей, а не бронзових пам’ятників. Унікальність цих особистостей в тому, що вони перебороли свою немічність завдяки вірі в певні ідеали і змогли піднестися над собою».
У своєму вітальному слові представник Світового ювілейного комітету історик Ярослав Файзулін зазначив: «Нажаль, після двадцяти років незалежності України імена провідників українського визвольного руху викликають палкі дискусії, суперечки, протистояння. В суспільній свідомості українського народу переважають два основних стереотипи. Перший, сформований радянською пропагандою, згідно з яким провідники/учасники визвольного руху є «бандитами», «ворогами», «вбивцями», «фашистами». І другий – всі вони є героями, що боролися за незалежність України та її соборність. На цьому обізнаність більшості українців з історією визвольного руху завершується. Найбільш показовим у цьому плані, є приклад С. Бандери, який для однієї частини українців є «бандитом, що зі зброєю в руках, вбивав мирне населення», а для іншої «героєм, що теж зі зброєю боровся за волю України». Насправді ж, це була людина, яка очолювала політичну організацію ОУН(б) і яка більшу частину Другої світової війни провела в нацистському концтаборі.
Виставка «Сила волі. Провідники українського визвольного руху» на основі оригінальних архівних документів та фотокарток руйнує усталені стереотипи. У ній йдеться про родини, дитинство та юність, становлення ідейних поглядів та державницький чин Є. Коновальця, С. Бандери, Р. Шухевича та В. Кука, а також про політичні репресії радянських каральних органів проти них самих та їхніх родин.
На наше глибоке переконання, історія українського визвольного руху може об’єднувати українське суспільство, але для цього воно має мати хоча б загальні знання. І в цьому є основне завдання нашої виставки – донести історичну правду до людей.
Ми дякуємо кожному з вас за те, що знайшли можливість прийти на відкриття виставки «Сила волі. Провідники визвольного руху». Дякуємо дирекції та співробітникам Національного музею Тараса Шевченка за сприяння і надання приміщення для її проведення, а також Центру досліджень визвольного руху, що підготував виставку. Окремо, хочемо відзначити родину учасника УПА, сподвижця і мецената Юрія Борця за те, що підтримала проведення заходів із відзначення 70-річчя УПА в Києві. Виставка книжок Юрія Борця разом із виставкою буде експонуватися в Національному музеї Тараса Шевченка до 4 листопада 2012 року».
На виставці були присутніми чимало поважних гостей, серед яких ветерани УПА Орест Васкул та Степан Семенюк, дочка президента УГВР Кирила Осьмака Наталя, син останнього командира Української Повстанської Армії Василя Кука Юрій.
Відповідаючи на питання журналістів про діяльність батька, пан Юрій зазначив, що Василь Кук багато працював, писав, не хотів, щоб син займався політикою, а також мало що розповідав про свою участь у визвольних змаганнях, адже боявся, що це зашкодить кар’єрі сина.
На питання, чи дійсно Василь Кук міг погодитися на співпрацю в органами держбезпеки СРСР, голова Вченої Ради ЦДВР Володимир В’ятрович відповів, що документи свідчать про зворотнє:
«Я написав нарис «Останній бій останнього командира», він побудований на документах, зокрема, на доповіді керівника КГБ України, в якій йдеться про те, що всі спроби схилити Кука до співпраці ні до чого не призвели. Більше того, в 60-70 рр. Кук контактує, за даними КГБ, з «антисовєцькими» елементами, зокрема, з Оксаною Мешко. Це доводить, що він боровся з органами безпеки до 91 року, хоч його могли в будь який момент заарештувати. Головним методом боротьби з останнім командиром УПА була його дискредитація. Власне, для цього і поширювали чутки, що він співпрацював з органами держбезпеки, що він зрадник».
Сергій Багряний, УІС
