В Коломиї провели у Вічність Героя України , легендарного сотенного УПА Мирослава Симчича ”Кривоноса”. Тисячі українців віддали шану Воїну та Командиру, який до останнього подиху тримав стрій, боровся, працював та жив для України та Перемоги Української справи!
Мирослав Васильович Симчич народився 26 грудня 1922 року (за документами 5 січня 1923 року) в с. Вижній Березів Косівського району Івано-Франківської області.
У 1941 вступив до юнацької мережі ОУН, восени 1943 року був відправлений до першого куреня УНС (Українська народна самооборона) в Космач, де служив кулеметником. Після двох боїв з німцями цей курінь відійшов у Чорний Ліс.
Найуспішнішим боєм сотенного Симчича став Рушірський бій під Космачем у лютому 1945 р., в якому з радянського боку, окрім дивізії НКВС, брали участь 31-й, 33-й і 87-й прикордонні загони та деякі інші формування.
Поки основні повстанські сили вели запеклі бої в Космачі, кілька сотень стало заставами на підступах до села зустрічати останні резерви дивізії НКВС. Біля потоку Рушір влаштували засідку і за 2,5 години знищили майже всіх — 405 солдатів та офіцерів НКВС.
За 40 хвилин після початку бою розривна куля влучила Мирославові Симчичу в ліву руку, перебивши кістку вище ліктя. Про поранення він нікому не сказав, аби не понижувати бойового духу підлеглих. Симчич перетягнув собі рукав кожуха на зап’ясті, щоб кров не стікала. Наприкінці бою він знепритомнів від втрати крові. Після цього поранення довго лікувався в умовах підпілля, й, незважаючи на поради лікарів ампутувати руку через гангрену, лікувася травами і вижив.
У грудні 1948 року був поранений у бою і непритомним потрапив у полон. Засуджений 1949 року Івано-Франківським Військовим трибуналом за участь в УПА на 25 років позбавлення волі. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з кримінальниками. Згодом повторно дістав ще 25 років за «участь у націоналістичному угрупуванні».
У 1963 році Симчича звільнили. Однак 30 січня 1968 він був знову заарештований за так званими “нововиявленими обставинами”. Після тривалого слідства, більшість часу якого Симчич перебував в одиночній камері, навіть “справедливе” радянське правосуддя не змогло довести жодних “нововиявлених злочинів”. Аби не звільняти запеклого ворога радянської влади, у грудні 1969 році Президія Верховної Ради СРСР скасувала постанову від 1956-го. Верховний Суд СРСР своїм рішенням від 20 січня 1970 направив Симчича відбувати покарання за вироком 1953-го. “Кривоніс” вийшов на волю лише у 1985 році. Усього відбув в ув’язненні 32 роки, 6 місяців і 3 дні.
В період становлення Незалежності України Мирослав Симчич вів активне громадське життя, багато виступав перед молоддю на зборах і патріотичних вишкільних таборах СУМу. МНК, інших організацій. Для багатьох із нас він був наставником, авторитетом, представником «залізного покоління» лицарів ОУН і УПА.
