«23 лютого 1944 року війська Красной армії розпочали на Кавказі терористичну операцію проти чеченського та інгушського народів. За наказом «отца всіх народів» Сталіна та його правої руки з кривавих справ Берії військові розпочали свою чорну справу: чинити військовий злочин проти мирного населення Кавказу. За три дні всіх чеченців та інгушів, які безпідставно і огульно були звинувачені в зраді «батьківщини», було виселено з рідної землі у важкодоступні та непридатні до життя райони «всесоюзної тюрми народів». Кого не вдалося у відведені терміни виселити – радянські головорізи знищували на місці: не жаліли ні малого ні старого, а поселення спалювали. Так сталося з п’ятьма сотнями жителів високогірного селища Хайбах. А тим, кому «пощастило» уникнути такої жахливої долі помирали в дорозі від холоду, голоду і хвороб. За час примусового переселення загинуло майже половину виселених чеченців та інгушів. А вже 18 травня того ж 1944-го така ж страшна катастрофа спіткала й кримсько-татарський народ.Такою була «братня любов» страшного брата-москаля до нещасних, які потрапили до його «обіймів».
В цей трагічний день під стіни посольства Російської Федерації, прийшли чеченці та інгуші, щоб нагадати Москві про її й досі непокарані злочини проти людяності. Їх підтримали представники Азербайджану, Туреччини та України, яка в наші дні стала жертвою агресії новітньої російської імперії. Свою підтримку висловили також представники політичних та громадських рухів: Конгресу Українських Націоналістів, Української партії та «Соловецького Братства».
Георгій Лук’янчук
Від редакції. Якщо хтось думає, що під впливом “дружби” Кремля з Кадировим щось змінилося в поглядах російських шовіністів, то ось Вам редакційна позиція сайту, який зараз є промотором ідеї все-таки створення Новоросії, “Спутнік і поґром”:
