До дня народження Тараса Шевченка у Літературному музеї Уласа Самчука в Рівному виставлено раритетне катеринославське видання «Кобзаря» 1914 року, яких сьогодні в Україні збереглося всього кілька примірників.
На вигляд це об’ємний 700-сторінковий том великого формату. Тверда обкладинка обтягнена міцною матерією багряного кольору, прикрашена тисненим рослинним орнаментом. З кружечка вгорі проступає портрет Кобзаря, а посередині – великими літерами напис «Т.Г.Шевченко». Такий же орнамент витіснено і на четвертій сторінці обкладинки, тільки посередині вдвічі меншими літерами напис «Издание Л.М.Ротенберга».
Книга досить цікава. До кожного твору подається дата написання і дата першодруку, російськомовні повісті Шевченка подаються в українських перекладах. Книга ряснить оригінальними ілюстраціями, підписаними ініціалами «Б.С.».
За словами письменника Євгена Шморгуна, книжка потрапила до нього від нині вже покійного рівнянина Олександра Богуцького, котрий попрохав передати її до Літературного музею Уласа Самчука. Оскільки сам власник книги був прикований хворобою до ліжка, то віднести її до музею він довірив пану Шморгуну. При цьому багато разів повторив: «Ото найдорожче, що я маю».
З історії цієї книги достеменно відомо, що певний час вона знаходилася в бібліотеці повстанської криївки біля села Зозів Рівненського району. Відав тією бібліотекою повстанець «Мороз». Він і передав Олександрові Богуцькому «Кобзаря» напровесні 1948 року, сказавши: «Ти людина грамотна, подивишся – сам зрозумієш, яка ціна цій книзі. Вона не повинна загинути з нами у схроні».
Псевдо в повстанця було не «Мороз», а «Морозенко», але в Зозеві називали його саме «Морозом». Хоч добре знали і справжнє ймення – Борис Антонович Павлюк. Бо він родом із сусіднього села Великий Олексин.
Тоді Олександр Богуцький якраз закінчував десятирічку – навчався у рівненській чоловічій школі №2. У тій самій школі, де підпільно діяла молодіжна націоналістична організація, пізніше розгромлена кадебістами. Отож, вибір з подарунком був зовсім не випадковий – книга Т.Г.Шевченка потрапила в надійні руки, її довгі роки потайки читали й перечитували, а ілюстрації перемальовували. І ось вона врешті знайшла належний прихисток у Літературному музеї Уласа Самчука в Рівному.
Олександра Нагорна
