Зенітно-ракетний комплекс С-300 є основою протиповітряної оборони низки країн світу – включно з Україною
Ростовський обласний суд засудив росіянина Дениса Лобова до дев’яти років і шести місяців колонії і громадянина Вірменії Арарата Хачатряна до 10 років і п’яти місяців позбавлення волі за контрабанду в Україну радіолокаційного обладнання для зенітних ракетних систем С-300, визнавши їх винними у державній зраді і шпигунстві. Вони відбуватимуть своє покарання у колонії суворого режиму. Про це 28 липня повідомила російська агенція ТАСС з посиланням на Центр громадських зв’язків (ЦГЗ) ФСБ Росії.
За інформацією ФСБ, Хачатрян і Лобов в інтересах українського оборонно-промислового комплексу збирали відомості про клістрони, що входять до складу С-300, і передавали конкретні зразки виробів на Україну. Придбане радіоелектронне обладнання Лобов зберігав у підвалі свого будинку, де займався передпродажною підготовкою.
У свою чергу, у березні 2020 роки Хачатрян прибув у Росію для чергової закупівлі клістронів і був затриманий. Бо “Хачатрян організовував незаконне переміщення клістронов в Україну через жителів російсько-українського прикордоння. Кінцевим одержувачем клістронів виступила державна компанія “Укроборонпром “, – повідомили у ФСБ.
Ось така фабула. Тепер – декілька штрихів до цієї новини.
Є два напрямки, за якими з українського та російського боку триває особливе протистояння і де помітний особливий контроль з боку спецслужб Росії. Це закупівля лопатей для бойових гелікоптерів та надвисокочастних приладів для ЗРК та РЛС радянського виробництва.
Ресурсні, тобто придатні для використання лопаті для гелікоптерів та надвисокочастотні прибори, відомі як клістрони, визначають спроможність виконання бойових завдань вертольотами армійськовї авіації та зенітними ракетними комплексами ЗС України.
Лопаті до тих же Мі-24, Мі-8, клістрони до ЗРК Бук та С-300 виготовлялись лише у Росії. Тож з початком російської агресії проти України отримати їх для українських гелікоптерів та ЗРК офіційном шляхом, звісно, стало неможливо.
Тому війни за отримання та переміщення до України лопатей та клістронів, власне, стали одними з традиційних залаштункових протистоянь оборонно-промислових угрупповань та спецслужб по обидва боки кордону.
Російська сторона була, по суті, завжди у виграшній ситуації. З огляду на можливість контролю чи не кожного комплекту лопатей чи набору клістронів, з російського боку регулярно організовувались і організовуються операції по так званій “ловлі на живця”.
Коли відстежується увесь ланцюжок закупівлі – від першої зацікавленості до отримання грошей за дефіцитні елементи. Гроші, звісно, беруть авансом. Потім товар затримується при перетинанні кордону, або безпосередньо при його передачі покупцям, а усіх учасників оборудки – за грати. Деякі комплекти лопатей з відомими номерами, до речі, за такою схемою “продавалися” по декілька разів.
З виробництвом лопатей для гелікоптерів нареші відбулися системні зрушення. Заявлено, що Україна нарешті зможе виготовляти їх самостійно. Лопаті від “Мотор Січ” до вертольотів Мі-24 прийняті на озброєння ЗСУ.
Проте з ситуація з клістронами і далі є трагічною. Як наслідок, вибудовуються схеми, де вже і з українського боку є ділянка каламутної води.
Тут варто згадати про 25 березня ц.р., коли Служба безпеки України провела спеціальний брифінг про чергову історію з клістронами, в якому взяли участь представники відомства та Офісу Генерального прокурора і де йшлося про “незаконне постачання військових товарів з РФ”.
Клістрони, які везли з Росії до України. Фото з брифінгу СБУ у справі українських постачальників
Закупка клістронів у Росії – як у агресора – звісно, ніяк не може бути законною. Але ж і купляти їх немає більше де. Ось така реальність …
Тоді на брифінгу Служби безпеки України було заявлено, що українські організатори та учасники схеми поставок клістронів з Росії в Україну “закуповували цю групу товарів (клістрони) за ціною у 30 тис. доларів, а продавали оборонним підприємствам – за 200 тис. доларів. Тобто ми бачимо, що про допомогу та відстоювання державницьких інтересів тут мова не йде”.
Може й так, хай вирішує слідство. Але, по суті, при знищенні будь-яких ланцюжків постачання дефіцитних елементів до ЗСУ варто дивитися на наслідки ширше.
Що визначає межу надприбутків у схемах, де, з одного боку, є загроза сісти за грати або тут, або там, а з іншого – реальний результат у вигляді відновленого і працюючого ЗРК С-300, який може стримати атаку російських крилатих ракет, наприклад, на дамби Дніпровського каскаду і убезпечити таким чином від катастрофічних наслідків? Яку систему координат обираємо при визначенні державницьких інтересів?
Але у будь-якому разі треба швидко і системно пройти власний шлях, аби позбутись ахілесової п’яти нашого ППО – залежності від російських клістронів.
Шляхів тут декілька. На виставці “Зброя та безпека” підприємства “Укроборонпрому” показували відновлені клістрони, але цього недостатньо з огляду на масштаб потреб зенітних ракетних військ. А те, що ще можна відновлювати – критично тане.
Також були показані нові розробки у цій царині – зокрема, від компанії “Радіонікс”. Але щоб ці розробки пішли у серію – потрібна відповідна програма і готовість військових до нових рішень.
Також є домовленість з закордонними компаніями, аби вийти на швидке виготовлення НВЧ приладів для українських ЗРК – як тих, що стоять на озброєнні, так і для перспективних проєктів.
Не відомо, що краще, але щось робіть і робіть це швидко. Бо і надалі будемо знову вимушено зважати на чергові реляції російської ФСБ про наслідки вдалої операції за підставною схемою “охота на живця”.
Тарас Хортиця, Defense Express
