Нове місце пам’яті на пошану борця з російським імперіалізмом створили у Полтаві, оскільки з цим містом пов’язані життя і діяльність майбутнього чеченського військового, державного та політичного діяча.
Полтава – це «дивовижне яблучне сновидіння»
Джохар Дудаєв із 1985 по 1987 рік мешкав у Полтаві й працював на посаді начальника штабу 13-ї гвардійської важкої бомбардувальної дивізії.
А до цього 15 років служив у Сибіру. На тлі життя у Полтаві ті роки в книзі «Мільйон перший» дружина Алла Дудаєва назвала «сибірським ув’язненням». Родина жила у будинку по вулиці Нікітченка (тепер Джохара Дудаєва, сучасний мікрорайон Сади-1). У згаданій книзі пані Алла описала Полтавський край як «дивовижне яблучне сновидіння»: «Запашний аромат фруктів просочував вулиці й золоті поля навколо. Сорочинський ярмарок двічі на рік – із пишними короваями, м’якою українською говіркою і живими гоголівськими персонажами – такого розмаїття всіх земних плодів, як у полтавських магазинах, я раніше ніколи не бачила».
У Полтаві чимало колишніх співслужбовців пригадують Дудаєва як чесного та порядного чоловіка. Начальник відділу науково-просвітницької роботи Полтавського музею важкої бомбардувальної авіації Петро Романюк, який служив із Дудаєвим, у інтерв’ю інтернет-виданню «Зміст» так розповів про людяність і професійність Дудаєва як офіцера: «В обідню перерву він виходив зі штабу, прямував до КПП, зненацька заходив у солдатську їдальню і просив принести йому порцію їжі. Працівники кухні намагалися догодити начальнику штабу, але він це передбачав. Свою тарілку Дудаєв віддавав солдату, а його брав собі. Потім кликав кухаря і пропонував йому спробувати їжу. Якщо Дудаєв бачив, що кухарю не подобається обід, який він сам і приготував, то суворо дивився на нього і погрожував наступного разу згодувати цілий казан. Після таких “показових порок” солдати відзначали, що їжа ставала смачнішою».
У спогадах дружини відзначено, що попри те, що Дудаєв підняв дивізію на найвищий рівень боєготовності, про призначення на вищі посади не йшлося, оскільки у СРСР над Дудаєвим трималося тавро походження «чеченець»: у 1944 році Сталін весь чеченський народ оголосив «прєдатєлєм»; того ж року російсько-комуністичний режим СРСР вдався до страшного злочину – людей силоміць переселяли переважно в Казахстан і Киргизію; під час депортації загинуло близько 100 тисяч чеченців, тобто приблизно кожен четвертий з усього народу; відразу після народження Джохара з родиною сталіністи депортували до Казахської РСР, де у засланні прожив 13 років.
У 1987 році родина Дудаєвих залишає Полтаву й переїжджає в естонське місто Тарту. «Ми їхали в Прибалтику, з жалем залишаючи благодатні землі України», – так починається новий розділ книги Алли Дудаєвої про життя чоловіка.
Служба у Полтаві припала на початок так званої «горбачовської перєстройкі», коли іноді просочувалася правда про «імперію зла». Але, як неодноразово зазначав сам Дудаєв, його світогляд патріота формувався й у Естонії – під впливом Народних фронтів у тодішніх республіках Балтії.
У травні 1990 року Дудаєв добровільно залишив військову службу в армії СРСР і очолив виконком Загальнонаціонального конгресу чеченського народу, а 27 жовтня 1991 року чеченці обрали Джохара Дудаєва своїм першим президентом. Вже через кілька днів була проголошена незалежна Чеченська держава. Злочинний підлий наказ про вбивство генерала-майора авіації, президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва підписав президент Росії Баріс Єльцин. 21 квітня 1996 року ФСБ запеленгувала сигнал супутникового телефону Джохара Дудаєва у районі села Гехі-Чу, яке знаходилося за 30 кілометрів від Грозного. Одразу ж в повітря піднялися два літаки Су-25. Дудаєв загинув від вибуху ракети.
Пригадую 1994 рік. Тоді голова Полтавської крайової організації Народного Руху України Микола Кульчинський закликав полтавців допомогти громадянам Ічкерії (Чечні), які зазнали поневірянь від російських єльцинських окупантів. Полтавські рухівці, зібрали кілька тон «гуманітарки», загалом по Україні вантаж налічував 50 тон. Відправкою допомоги опікувалися В’ячеслав Чорновіл і «Червоний хрест». Це було зворушливо: полтавці приносили до управи Руху теплі речі і ліки зі словами – для нашого Джохара.
Непростий шлях до увічнення у Полтаві
Ідея увічнити пам’ять виголошувалася відразу після вбивства провідника чеченського народу. Втім будь–які спроби перейменувати вулицю чи встановити дошку одразу наражалися на нервову реакцію тодішньої проросійської влади Полтави. Промовистий приклад. У 2007 році громадські організації «Молодий Народний Рух», «Тризуб» , Міжнародний антиімперський фронт та УНА-УНСО встановили меморіальну дошку на будинку по вулиці Нікітченка, де жив Дудаєв. Але невдовзі влада тодішнього мера Матковського її замість «узаконити» прибрала. А місцевий комуніст Гавріков погрожував ініціаторам судами і прокуратурою.
У назві вулиці Нікітченка звеличувався радянський військовий діяч, командир 95 гвардійської стрілецької дивізії армії СРСР. Ця назва пережила декомунізацію, але не деколонізацію: торік міська топонімічна комісія, до якої належу, ухвалила включити до анкети з голосування на інтернет-платформі «Едем» пропозицію перейменувати вулицю Нікітченка на честь Дудаєва. Приємно, що полтавці масово вибирали поміж інших варіантів нової назви саме цю. Тож депутати міської ради при прийнятті рішення спиралися на волю полтавців. А ще перейменування стало поштовхом до появи інформаційної дошки. 31 січня 2024-го виконавчий комітет Полтавської міської ради ухвалив рішення про її встановлення, а ініціатором виступило Генеральне представництво ЧРІ в Україні. Встановили на будівлі дитячої поліклініки, що розташована на вулиці Джохара Дудаєва, будинок 2. Хотілося б, щоб комунальні служби міськвиконкому всі будинки цієї вулиці очистили від вивісок «нікітченка» й щоб невдовзі вже висіли правильні вуличні аншлаги/покажчики: Джохара Дудаєва.
На дошці викарбувано такі цитати з книги Джохара Дудаєва «Атака ічкерійського Вовка»: «Коли над Україною зійде українське сонце, росія зникне. Найбільша помилка це знехтувати українцями, вважати їх слабкими, образити українців. Ніколи не ображайте українців. Українці ніколи не бувають такі слабкі, як вам здається». «Не дай Всемогутній аллах вигнати українців або відібрати щось у українців».
Відкрили дошку пам’яті прем’єр-міністр Чеченської Республіки Ічкерія в екзилі Ахмед Закаєв та секретар Полтавської міськради Катерина Ямщикова.
Іван Заєць: «Дудаєв як воїн і мислитель чітко усвідомлював всю суть російського варварства»
«Сьогодні весь цивілізований світ усвідомив, що говорив Джохар Дудаєв 30 років тому, коли він заявляв про те, що Росія становить реальну загрозу для всього людства та світу. І тоді ж він у своїх виступах говорив про те, що Україна – єдина країна і нація і народ, який може зламати хребет цього монстру. І його слова виявилися насправді пророчими. Ми ніколи не станемо на коліна і не пробачимо ворогу ті жертви, які український і чеченський народи зазнали в ці останні 30 років. Україна відрізняється від інших країн тим, що першою визнала нашу незалежність – незалежність чеченської держави, що нині перебуває під російською окупацією. І за те, що ви увічнюєте пам’ять нашого лідера, ми щиро вдячні. Особливо тепер нам це важливо. Ми, чеченці, наразі не маємо права відвідати могилу нашого національного лідера. Ми знаємо, де він похований. Але тримаємо це в секреті, тому що варвари, які окупували нашу країну, не мають нічого святого. Для світу росія стала символом зла. Вони не зважають на втрати: ні свої, ні своїх противників. Але я вірю, що українці при підтримці всього цивілізованого світу зможуть відстояти мир і наше майбутнє. Щиро дякую всім, хто приділив увагу чеченській трагедії та увічнив пам’ять нашого національного лідера», — заявив Ахмед Закаєв. Він також додав, що у всьому світі є 32 міста, де площі та вулиці мають ім’я Джохара Дудаєва.
Ахмед Закаєв
Також перед учасниками урочистої церемонії промовляли заступник голови Полтавської ОВА Антон Чубенко, голова Полтавської РВА Дмитро Романов, секретар Полтавської міської ради Катерина Ямщикова, перший заступник міського голови Валерій Пархоменко та народний депутат України Андрій Боблях, генеральний представник уряду Ічкерії в Україні Ахмад Альвієв, заступник командира батальйону ім. Шейха Мансура Мансур Самашкинський та інші чеченські воїни, які стали на захист нашої держави.
А ще на церемонію відкриття завітали гості з Києва. Іван Заєць – член Головної ради Всеукраїнського товариства «Просвіта», учасник доленосних подій новітньої історії-проголошення Акту незалежності України 24 серпня та усіх трьох майданів – рухівського, помаранчевого і Революції Гідності, людина, яку стояла біля витоків незалежності, борець за незалежність України у 20 сторіччі -назвав відкриття пам’ятної дошки Дудаєву у Полтаві «подією національного масштабу».
«У Полтаві ми відкриваємо цю пам’ятну дошку на честь великої людини, людини мудрості й честі – Джохара Дудаєва. Це не просто регіональна подія, це подія національного масштабу. Чому це людина честі? Тому, що ніхто так не схарактеризував природу російської держави, російського народу – цієї російської спільноти як варварського народу, як це зробив Джохар Дудаєв. Він використовував термін «русизм» і казав, що російський народ і російська влада отруєні ідеологією цього русизму, ідеологією людиноненависництва, людиновинищення, ідеологією тоталітарною, і, якщо ми не будемо дивитися на цю державу саме з такої планки, а будемо розглядати війну чеченського народу з росією чи війну України з росією з позицій боротьби демократії й тоталітаризму, то ми ніколи не вирішимо цю проблему. Треба її розглядати як боротьбу варварства з цивілізацією, зла з добром. Так говорив цей великий чоловік. Це був великий воїн. І ми так само повинні задивлятися в його постать і в постаті наших воїнів. Ми нині розуміємо, що український воїн є суб’єктом не тільки української, а й світової історії, бо ми не просто захищаємо Україну, а захищаємо весь цивілізований світ… Ми мусимо усвідомлювати, що їхня ідеологія штовхає російську владу й народ до винищення всіх тих, хто не хоче розчинитися в цій ординській спільноті, хто хоче жити на свій розсуд, будувати життя своїми руками… Я думаю, що треба звертатися до Джохара Дудаєва, як до мислителя, пророка, великої людини», – зауважив Іван Заєць. Він зачитав присутнім вірш «Джохар Дудаєв» авторства класика української літератури Дмитра Павличка:
«Він народився у вагоні,
В тюремнім темнім ешелоні,
Що віз народ його в Сибір.
Йому на маминому лоні
Слізьми вмивали душу й зір.
Колеса в колисковій пісні
Збивались на слова залізні:
“Помре, нема тобі життя,
І вижбурне тебе з вагона
Повсюдносуща охорона
Вовкам сибірським на жраття!”
Та непокірна й віща мати
Дитину сповивали в шмати,
Молилася до немовляти,
Немов до Господа: “Живи!
Живи, моя чеченська крове,
Моє дитя ясне й здорове,
Вбирайся в силу і закови,
Що куті волею Москви
На серці нашім, – розірви!”
І сталося! Кайдани впали,
Джохар одкинув їх, мов грузь.
Та не на те завоювали
Кавказ російські генерали,
Щоб оддавать його комусь!
На світовому перехресті
Горить Чечня! Горить Джохар –
Великий воїн волі й честі,
І віє в очі дим і згар,
І танки сунуть, як потвори,
Вертається у вільні гори
Московського ярма тягар.
В крові свободи голос тоне
(А світ ховається в брехні!)
І знов сибірські ешелони
Москва готує для Чечні.
І для Чечні, й для України,
І для Європи – місце є,
Є кулемети й карабіни,
І дріт колючий у три зміни
Нова імперія снує!
О люди, вирослі в неволі,
Від послушенства ниці й кволі,
Чекає вас тяжка судьба,
Товарняків гулкі колеса
І тюрми від Пелопоннеса
Аж до Чукотки! Проклятьба
Й душі подвійної ганьба,
Допоки з непокірних сяєв
Не зродиться Джохар Дудаєв
У серці кожного раба!»
Директор Музею Революції Гідності Ігор Пошивайло сказав: «Це війна не лише за територію, не лише за ресурси, не лише за майбутнє – це війна за минуле, це війна за пам’ять: за нашу історичну пам’ять, за нашу культурну ідентичність. Я народився в Полтаві та пам’ятаю, як вчився тут, що про Джохара Дудаєва говорили. Але говорили переважно не публічно і ця інформація, перекази, і навіть легенди про цю унікальну постать, – вони насправді говорили про високий авторитет цього незвичайного командира. І в контексті цієї війни ми розуміємо, що Росія поневолювала народи століттями, що вона нав’язувала свої міфи, вона нав’язувала не наші цінності, вона вбивала і приховувала правду про наших героїв. І дуже важливо, що якраз сьогоднішня подія і щира вдячність всім ініціаторам – полтавській владі, всім причетним до цієї події, що справді герої боротьби з російським поневоленням пошановуються. І вони надихають, і мобілізують на подальшу боротьбу. Справді, отаке братство і чеченського народу, і українського народу у цій боротьбі проти рашизму, неодмінно приведе до перемоги».
Учасники урочистої церемонії склали данину шани лідеру чеченського національно-визвольного руху 1990-х років Джохару Дудаєву хвилиною мовчання та покладанням квітів.
Олег Пустовгар, представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області
