Знаменній події вітчизняної історії – сторіччю схвалення 4 Універсалу Центральної Ради, який проголосив Українську Народну Республіку (УНР) “самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу» присвятили громадські активісти Полтави тематичну виставку. Організували її Полтавське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка та обласний краєзнавчий музей імені Василя Кричевського.
Передусім мова йде про історичні реліквії, котрі передав у 1992 році обласному краєзнавчому музею імені Кричевського голова Полтавського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» Микола Кульчинський. У свою чергу ці унікальні документи та інші артефакти Державного центру УНР в екзилі «Просвіта» отримала тоді від Миколи Степаненка – віце-президента державного центру УНР в екзилі ( з 1967 року). Він визначив як умову для передачі з-за океану до Полтави реліквій УНР та української діаспори їх постійне і належне зберігання у музеї та опіку над ними «Просвіти».
«Родзинками» виставки є оригінал Хреста Легіону Симона Петлюри, світлини видатного полтавця, воїна армії УНР, патріарха Мстислава поруч із Рональдом Рейганом, грамота за відданість ідеалам Симона Петлюри, що нею був нагороджений Микола Степаненко.
Під час церемонії відкриття виставки очільник просвітян Полтавщини Микола Кульчинський наголосив на надзвичайній вагомості цієї дати: «Сто років тому, 22 січня 1918 року уперше в XX столітті Україна проголосила незалежність. Постала держава, яка протягом трьох наступних років не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти. Отже, ми повинні говорити про два 22 січня – не лише про День Соборності України, але й 100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки. Цінності двох 22 січня як важливих етапів українського державотворення – це дороговказ для сучасників. Нагадування про це є важливим для протистояння російській пропаганді, зокрема спростування російського імперського міфу, що ніколи не було незалежної Української держави». Микола Кульчинський розповів присутнім про своє знайомство із Миколою Степаненком та видану на початку 90-х рр. Полтавською «Просвітою» його книгу літературних праць. Степаненко Микола Омелянович народився у с. Микільське неподалік Полтави. Науковець, громадський і політичний діяч на еміграції, журналіст і літературознавець. Дійсний член УВАН, НТШ, віце-президент УМ-МАН, член Національної Спілки письменників України. Псевдоніми — Михайло Степовий, Микола Сварожич, Николай Угарті, М. Оринин, М. Юркевич, Микола Антонович. В молодості вивчив гру на бандурі у Федора Глушка. У 1937 р. закінчив філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту, працював викладачем. У 1941 р. був директором Шишацького сільськогосподарського технікуму, редактором української газети в Миргороді. Емігрував до Німеччини, викладав у таборах для переміщених осіб у Мюнхені і Карлсфельді. Був відповідальним секретарем редколегії альманаху «МУР». У 1949 р. емігрував до США. Працював позаштатним диктором «Голосу Америки». Викладав мови у військовій школі в м. Монтерей (Каліфорнія), східнослов’янські мови і літератури — в Сиракузькому, Нью-Йоркському і Ратгерському університетах. Захистив дисертацію в Нью-Йоркському університеті (1970), одержав ступінь доктора філософії. У 70-х рр. — професор славістики університету Джорджа Вашингтона, УВУ в Мюнхені, Центрально-Мічиганського університету (м. Маунт Плезант). Член-основоположник і чільний діяч УРДП, Об’єднання Українців Революційно-Демократичних Переконань, ДОБРУС, ОДУМ, віце-президент УНР в екзилі (з 1967), член управ низки українських культурних, громадських і політичних установ, педагог, радіожурналіст, публіцист, учений-літературознавець, дійсний член НТШ, священик УПЦ.
Наприкінці життя висвятився. Був настоятелем парафії св. Михаїла в Сан-Франциско, потім св. Івана Хрестителя в Портланді (штат Ореґон). Відвідав Україну, зокрема Полтаву в 1992 році. Помер 14 березня 1993 р. в Сан-Хосе (Каліфорнія), похований на українському православному цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Брук. Автор книг «Шосте коло» (1979), «Жива легенда дальшої нашої боротьби» (1979), «Борець за ідеї української нації» (1981) й тексту пісні про Мазепу.
За ініціативи заступника директора обласного краєзнавчого музею з наукової роботи, активіста «Просвіти» Володимира Мокляка відвідувачі виставки мають змогу побачити оригінал 4 Універсалу. До речі, у світі нараховують не більше десяти таких оригіналів, з них один – на Полтавщині. В 30-40 роках минулого століття російські більшовики за цей документ вбивали. У Полтаві дивом зберігся примірник, бо майже одразу потрапив на зберігання до музею.
Прес-центр Полтавського
обласного товариства «Просвіта»
