На Свято-Миколаївському храмі (ПЦУ) Полтави відкрили пам’ятну дошку учаснику бою під Крутами, історику Церкви, публіцисту, поету, діячеві УАПЦ Демидові Бурку.
Урочистості влашували Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті, ГО «Сокіл», Свято-Миколаївська громада ПЦУ, депутати Полтавських обласної і міської рад Анатолій Ханко, Ігор Скляр, Юліан Матвійчук, Тарас Синяговський та Полтавське міське товариство «Просвіта» ім.Т.Шевченка.
Церемонію вів ініціатор встановлення дошки, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар. Він наголосив: «Бій під Крутами – це не поразка. настав час відійти від чужинецького дискурсу. Це була перемога українських добровольців, українського духу. Тоді патріотична молодь зупинила російсько-більшовицьких окупантів на підступах до Києва на кілька днів, що дало змогу здобути дипломатичне визнання молодої Української держави від країн Четвертного союзу». Пустовгар зауважив, що ця подія – перший крок до створення у Полтаві символьного простору, присвяченого Героям Крут. Зараз встановлені особи 12-ти звитяжців, чиє життя пов’язане з Полтавщиною, серед них і Демид Бурко.
Заступник директора Державного архіву Полтавської області, історик-архівіст, голова Полтавської міської «Просвіти», історик Тарас Пустовіт розповів, що першим дослідником сторінок життя Демида Бурка був полтавський літератор і краєзнавець Петро Ротач. Відомості про нього збирав по краплині, передусім листуючись із діячами української еміграції в Німеччині, і були опубліковані вперше у часописі «Полтавські єпархіальні відомості» у 1997 році. «У цьому храмі, настоятелем якого Демид Бурко був у 1941-43 роках, тоді лунала українська мова», – зазначив Тарас Пустовіт.
Власні кошти на виготовлення дошки виділили заступник голови обласної ради Анатолій Ханко, депутат обласної ради Ігор Скляр, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, настоятель Свято-Миколаївської церкви ПЦУ о. Олександр Дєдюхін, парафіяни цієї громади та Полтавське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, ГО «Справа Громад» (координаторка Олена Гальченко).
Один із меценатів, ветеран російсько-української війни (полк «Азов») Анатолій Ханко зауважив: «Життя Демида Бурка склалося як і в тисяч українських патріотів: коли треба було захищати Україну зброєю, вони брали до рук зброю, коли треба – брали святе слово і намагалися будувати Україну духовно, коли треба – брали перо і писали справжню історію».
«У 1918 році ще тривала Перша світова війна, і в цей час розросталася радянська чума, яку зупинила Українська Народна Республіка у складі мужніх та незламних ще зовсім юних українців, «крутянців». Сто років тому радянська пропаганда писала, що тут немає їхніх військ, є лише українські революціонери, які борються за «червону» Україну. Сьогодні історія повторюється – Путін бреше всьому світу про те, що відбувається в Україні та не визнає присутність своїх військ на Донбасі. Тоді й зараз молоді хлопці стали першим щитом проти російських окупаційних військ», – сказав депутат міської ради, ветеран російсько-української війни (полк «Азов») Юліан Матвійчук.
Після відкриття дошки настоятель храму Олександр Дедюхін відслужив короткий молебень. Почесну варту біля дошки несли активісти ГО «Сокіл», одягнені у форму армії УНР. Завершилися урочистості спільним виконанням Гімну України.
Довідково: За даними інтернет-видання «Історична правда», у бою під Крутами брали участь шість майбутніх православних священиків. Завдяки невтомній краєзнавчій праці полтавського письменника і просвітянина Петра Ротача є змога оприлюднити сторінки життя видатного релігійного діяча — Демида Бурка (Бурка-Корецького). Він народився 29 серпня 1894 року у с. Пирогів на Вінниччині. Водночас життя його пов’язане і з Полтавою та селом Яреськи Шишацького району. Церковний і громадський діяч, історик церкви, літератор. Делегат І Всеукраїнського військового з’їзду (05.1917). Референт інформаційного бюро Секретаріату військових справ Центральної Ради. Свідок проголошення Четвертого Універсалу. Учасник бою під Крутами у складі 1-ї Української військової школи ім. Богдана Хмельницького. Після захоплення Києва московськими окупантами 8 лютого 1918 року повернувся на Поділля. З осені 1918 року — студент історичного факультету Українського Кам’янець-Подільського університету. Паралельно відвідував вечірній богословський курс. З травня 1920 року — в Армії УНP, воював у складі Волинської дивізії. Після поразки Перших визвольних змагань опинився в Польщі. Влітку 1921 року намагався таємно повернутися в Україну, але на кордоні його заарештували і віддали до суду. Одержав 5 років ув’язнення, але потрапив під амністію і через рік вийшов на волю. Продовжив навчання в Кам’янець-Подільському університеті. Працював викладачем української мови і літератури у семирічних школах. У 1931 році через репресії залишив педагогічну працю, служив у кооперації. У 1935 році Демида Бурка знову заарештували, але він утік і жив нелегально. Працював бухгалтером-ревізором у кооперативній артілі інвалідів. У своїй енциклопедії «Полтавська Шевченкіана» письменник і краєзнавець, активіст «Просвіти» Петро Ротач написав, що Демид Бурко «у серпні 1936 року відвідав с. Яреськи на Полтавщині. Переховувався за підробленими документами до 1941 року. Під час німецької окупації перебував у Полтаві. Спільно з дружиною був одним із організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста. З жовтня 1941 — секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 12.05.1942 митрополитом Феофілом (Булдовським) висвячений на священика у Покровському соборі м. Харків. Служив настоятелем Миколаївської церкви м. Полтава. Підготував до друку видання Євангелія (у перекл. П. Морачевського) та молитовника (Полтава, 1942). У газеті «Голос Полтавщини» 1941–1943 надрукував низку статей з історії літератури і мистецтва, вірші і спогади з пережитого».
Восени 1943 року у потоці біженців Демид Бурко потрапив до Німеччини, де в перші повоєнні роки очолював Миколаївську парафію у таборах для неповерненців. З 1973 року — член Ради митрополії УАПЦ. Протопресвітер. Активний співробітник журналу «Рідна Церква», де з 1954 року публікував серію статей-спогадів «З книги буття Української Церкви». Автор спогадів про визначних діячів УАПЦ (серед них митрополити В. Липківський, М. Борецький). Спогади відтворюють картину комуністичних переслідувань Церкви і є важливим джерелом з історії православ’я в Україні. Завершальним етапом релігійно-церковної публіцистики Демида Бурка стала книга «Українська Автокефальна Православна церква — вічне джерело життя» (1988, Бавнд-Брук, США). На її окремих сторінках знайшли місце полтавські враження автора. Помер на 94 році, похований на Штутгартському цвинтарі.
Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті
