з нагоди висунення його книжки
“Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”на Шевченківську премію
Подія сталася в Київському міському будинку вчених. Її атмосферу змалював народний депутат України Олесь Доній. “Давно не бачив такого аншлагу! – сказав він. – Уже о 18.10 нас не хотіли впускати у будівлю, бо зал був переповнений. Потрапивши нарешті в Будинок вчених, виявилося, що десятки людей не впускають ще і до зали (бо там не тільки всі місця були зайняті, а народ вже “стояв на головах”). Можете уявити, навіть Степана Хмару не хотіли впускати! Вечір пройшов у кращих традиціях кінця вісімдесятих – в залі панувала атмосфера братерства, патріотизму і напівпідпільної фронди до існуючого режиму”.
А починався вечір мирно – гітарист-віртуоз Гриць Лук’яненко виконав композицію “Думи мої, думи мої”. В цей час Тарас Силенко рецитував “Івана Підкову” Тараса Шевченка:
Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – запорожці
Вміли панувати.
У цей час малі козаки Костик і Ростислав Шевченки запалили свічки перед портретом Тараса Шевченка та перед погруддям Михайла Гаврилка, яке виконав скульптор Дмитро Бур’ян.
У вступному слові ведучий вечора Василь Шкляр сказав: “Роман Коваль – фанат однієї теми чи, певніше сказати, однієї любові, однієї пристрасті, однієї вірності. Фанат-загорілець у найкращому розумінні цього слова. Від книжки до книжки – від знахідки до відкриття – ось уже понад десятиріччя він із винятковою наполегливістю оголює перед нами правду про українсько-російську війну 1917 – 1920-х років. Проливає світло на одну з найдраматичніших сторінок вітчизняної історії, яку прагматично-обачні дослідники досі якщо не перебріхують, то про всяк випадок оминають десятою дорогою. Я мав не одну нагоду спостерігати за Романом Ковалем у його польових дослідженнях під час подорожей холодноярськими стежками. Бачив, як він уперто шукає давно прохололих гайдамацьких слідів Цвітковського, Гризла, Босого, Голого, Темного… Від самих тільки цих імен струмує така енергія, що здатна когось запалити вогнем, а когось обсипати морозом. Та і їхні сліди не вичахли до решти навіть за довгі роки московських анафем. Роман Коваль їх знаходить постійно. Тепер він нам повернув Михайла Гаврилка”.
Блискучим було слово доктора мистецтвознавця Дмитра Степовика. Професор показав іншим приклад лаконічності, яскравості та образності у висвітленні теми.
Заслужений журналіст України Емма Бабчук висловила переконання, що “Роман Коваль стає вістовим історії, зв’язківцем між поколіннями борців за волю України і нами, сьогоднішніми, та й прийдешніми також”.
Промовляв і поет, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, заступник голови Асоціації українських письменників Тарас Федюк, яка висунула твір Роман Коваля на Шевченківську премію. Після його виступу Неля Франчук виконала пісню на слова Оксани Пахльовської “Я усміхнусь тобі” (музика Нелі Франчук). У пісні є слова, написані ніби про Михайла Гаврилка: “Ти з тих, котрі цілують спершу меч, а потім жінку… Таких, як він, чекають все життя”.
Представляючи наступного промовця, Роман Коваль сказав: “У скульптора, художника, поета і вояка Михайла Гаврилка є проекція в наш час – це скульптор, художник, поет і онук повстанця Михайло Горловий. А Михайло Горловий тепер віднайшов свою проекцію в добі Визвольних змагань – Михайла Гаврилка”…
Промовляв і народний депутат України Олег Панькевич, завдяки якому книжка “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” є тепер у кожній бібліотеці Львівської області. Він наголосив, що успіх книги про Гаврилка є свідченням того, як потрібна українцям сьогодні правда про героїчне минуле. “Якби 20 років тому українське суспільство знало цю правду, – сказав він, – то сьогодні б ми не мали проблеми з розумінням боротьби УПА. Адже УПА є наступником повстанців Наддніпрянської України”.
Народний депутат України Олесь Доній наголосив на “подвижницькій місії Романа Коваля, бо те, що він зробив для відродження історичної правди про повстанський рух Наддніпрянщини, в такому обсязі не зробив жоден з істориків”.
Голова Національної спілки кобзарів України професор Володимир Єсипок оголосив, що за багатолітню популяризацію кобзарського мистецтва Романа Коваля прийнято до спілки і вручив йому членський квиток.
З батьківщини Михайла Гаврилка, з Рунівщини, приїхав її сільський голова Володимир Сухаренко. Як тільки вийшла книжка про Михайла Гаврилка, він прибув до Києва, купив 30 примірників, – щоб земляки знали! Володимир Сухаренко на Козацьких Хуторах в пам’ять про видатного земляка поставив меморіальну дошку, створив у сільському музеї куточок Михайла Гаврилка. 5 вересня в с. Рунівщині Полтавського району з нагоди 130-річчя видатного митця провів урочисті збори. Вся школа була! Цього ж дня в центрі села школярі заклали парк Михайла Гаврилка загальною площею понад гектар – з молодих дубків!
Публіка щиро вітала представника Полтавщини.
А Роман Коваль уже представляв наступного промовця: “У полтавських презентаціях книжки про Гаврилка, які влітку минулого року організувала Людмила Кучеренко, брав участь сільський голова Ковалівки Юрій Бублик. Уже восени на виборах до Верховної Ради він переміг у мажоритарному окрузі всіх своїх опонентів – у тому числі й духовних нащадків Петра I. Це прекрасний приклад для сільських голів, у тому числі й для Володимира Сухаренка”.
Юрій Бублик признався, що народився за три кілометри від Козацьких Хуторів, але нічого не знав про Михайла Гаврилка і тільки завдяки книзі Романа Коваля довідався земляком якого видатного чоловіка він є!
Представляючи народного депутата України, заступника голови ВО “Свобода” Юрка Сиротюка, Роман Коваль висловив думку, що депутати від ВО “Свобода” такі войовничі на сесії Верховної Ради, мабуть, через те, що начиталися спогадів Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр”. “Було б добре, щоб вони запропонували прочитати їх депутатам фракцій “Удар” та “Батьківщина”… Уже понад 10 літ Юрко Сиротюк бере участь у вшануваннях Героїв Холодного Яру, – продовжував письменник. – Сподіваюся, що цього року – завдяки йому і його товаришам – депутати всіх трьох опозиційних фракцій приїдуть 13 – 14 квітня на прощу до Холодного Яру – щоб набратися сил, чистоти й наснаги для боротьби проти колоніальної влади.
Юрій Сиротюк сказав: “Книги Романа Коваля, які вже давно стали народними, варті найвищих відзначень, передусім Шевченківської премії. Вони не тільки відновлюють історичну пам’ять, а кличуть до боротьби проти будь-якої несправедливості й неправди”.
За багаторічну працю з повернення українцям звитяжної історії щиру подяку склав Романові Ковалю голова ОУН (м) Богдан Червак.
Настав час виступу й номінанта на Шевченківську премію. “Попри значний мистецький спадок і заслуги в боротьбі за волю України, – сказав він, – в діаспорній “Енциклопедії українознавства” Михайлові Гаврилку приділено менше 50 слів. У часи СССР на це ім’я було накладене табу. Ім’я видатного митця-воїна залишалося “широко невідоме” навіть впродовж років незалежності. Про нього не знали художники, скульптори, військові, історики, доктори наук, професори, академіки… Боротьбу за повернення цього славного імені я почав у лютому 2009 р. на презентації 11-го видання “Холодного Яру” Юрія Горліса-Горського в Літературному музеї в Києві. Говорив не про книжку, яку представляв, а про книгу, над якою тільки почав роботу. Того вечора близько сотні прихильників Холодного Яру вперше довідалася про полтавського козака Гаврилка. Вперше. Бо перед тим, як розповісти про нього, я запитав у присутніх, чи хтось знає, хто такий Михайло Гаврилко? Усі промовчали. А в залі зібралися небуденні люди – письменники, історики, краєзнавці, журналісти, просвітяни, науковці. І ось тепер, якщо я запитаю сьогодні вас, хто такий Гаврилко, підніметься море рук. Це і є моїм внеском, і моєю радістю”.
Під час вечора кобзар Тарас Силенко виконав пісню “Мій друже Ковалю” (сл. Миколи Матоли), а лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк проспівав “Пісню про отамана Зеленого”. Публіка бурхливо вітала співаків!
Роман Коваль звернув увагу, що серед тих, хто слухав “Пісню про отамана Зеленого” була й правнучка отамана Зеленого Ольга Булавин. “Ви уявляєте з яким почуттям вона вбирала в себе ці слова і які почуття її опанували під час Вашої овації!”.
Наприкінці Роман Коваль подякував родині митця, насамперед його онукові професорові Орестові Абрагамовичу, який доклав величезних зусиль, щоб вийшла книжка і було створено фільм “Стеком і шаблею”. Його прем’єрою й завершився творчий вечір.
Публіка влаштувала овацію знімальній групі – Володимирові Бондаренку, Валерію Тетерятнику, Володимирові Пащенку, Василю Портяку та Романові Ковалю.
Наступна прем’єра фільму відбудеться 30 січня 2013 р., о 19.00, в ресторані “Руський клуб Культ Ра” за адресою Київ, вул. Володимирська, 4.
Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”
