Співпраця з видатною українською письменницею та однією із знакових фігур нашого часу Марією Матіос – великий талан для Івано-Франківського театру. Історія цього творчого діалогу розпочалася у червні 2008 року, одразу після приїзду авторки у Івано-Франківськ з метою перегляду дипломної роботи V-го курсу театрального відділення Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету, вистави за її романом «Солодка Даруся». Напрочуд вдалу роботу вчорашніх студентів та їх викладача Ростислава Держипільського запропоновано ввести у репертуар театру, а для цього необхідно було отримати дозвіл у автора твору. Дозвіл було отримано і разом з ним надію на подальшу співпрацю, адже вистава авторці сподобалась надзвичайно. Прем’єра відбулась 16 листопада 2008 року. Вже у грудні 2009 року на святкуванні 70-річчя від дня заснування Івано-Франківського театру почесний гість урочистої академії Марія Матіос вручає директору театру Ростиславу Держипільському подарунок – дозвіл на інсценізацію та постановку своєї книги «Нація». Останні репетиції припадають на передвеликодній час. Перед самим святом Марія Матіос відвідала театр, щоб спостерігати на власні очі репетиційний процес. Проробленою роботою залишилась дуже задоволена. Прем’єра відбулася 10 квітня 2010 р. і відразу справила враження «вибуху» і одкровення.
Столична критика, яка ще не «оговталась» від мистецького «шоку» після «Солодкої Дарусі», отримала нову поживу для роздумів: Ростислав Держипільский в невеличкій за часом виставі охопив, узагальнив та лаконічно висловив складні філософські поняття. Філософія кожної історичної епохи і кожного народу є єдністю загального, вселюдського і особливого, національного. Специфічного. Знайти та виявити в режисурі саме той зріз проблематики і саме таким чином, щоб національне зазвучало всезагально – складна задача, яку у «Нації» вирішено просто блискуче. Інсценізацію слід сприймати як диптих до вже відомої всім драми «Солодка Даруся». Диптих не тільки за сюжетно-історичною основою, єдністю інформаційного поля, але й за способом режисерського мислення: кінематографічна естетика, символіка, зокрема символіка пісні, мінімалізм. «Хіба одного Михайла переїхало немов фірою…» слова із роману «Солодка Даруся», вкладені режисером-інсценізатором в уста одного з персонажів однойменної драми знаходять своє продовження та страшне підтвердження у панорамній картині людського страждання в книзі новел Марії Матіос «Нація» та її сценічному втіленні: трагедія Дарини з Черемошного повторюється багато разів і на різний лад.
Народження і смерть, Різдво і Великдень, труна та колиска – «ми всі тут рідня» – вистава нікого не лишає байдужим, адже звернена до найсокровеннішого, найціннішого у кожному з нас, до того, що створює людей, а з людей – націю.Для своєї інсценізації Р.Держипільський використав чотири новели з 2 розділів книги: Апокаліпсис та Одкровення.
Неоднозначна, поліфонічна та парадоксальна гра значимої національної символіки; пісня як космічна вібрація феномену нації, як об’єднуючий, всіх та все приймаючий ритуально-містичний простір; сповнений світла та віри, щемливий смисловий лейтмотив любові до життя, людини, родини; теплий гумор, і, головне – дотримання Арістотелівського закону мистецтва – «De ire» («без гніву», «без засудження»), коли нема своїх, нема чужих – а є люди… Це ознаки режисерського почерку Ростислава Держипільського. Контрасно поєднуючись з фаталістичним, трагічним у світобаченні авторки твору, вони народжують больовий, шокуючий заряд великої напруги. Адже все значиме відбувається в болю. І можливо, саме через такий животворний больовий шок, як при народженні людини, у душах і зароджується відчуття нації.
Серед гастролей і подій, що пов’язані з виставою «Нація» особливо пам’ятні наступні:
– При повному аншлазі відбулись Львівські гастролі в рамках форуму видавців у вересні 2010 р.;
– У грудні 2010 р. Диптих «Солодка Даруся» та «Нація» був висунутий на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка;
– У травні 2011 р. «Націю» разом з її посестрою «Солодкою Дарусею» удруге за сезон показують на головній сцені країни, у Національному драматичному академічному театрі імені І.Франка;
– VIII театральний фестиваль кращих прем’єрних постановок сезону «Прем’єри сезону 2011 р.» Вистава перемагає у номінаціях:
1. Краща вистава – “Нація» Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка
2. Краща режисура – з.а.України Ростислав Держипільський за виставу «Нація» Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені І. Франка
3. Краща жіноча роль другого плану – Олеся Пасічняк за роль Юстини у виставі «Нація» Івано-Франківського академічного обласного українського театру імені І. Франка;
– 28-го травня 2011 року – участь у престижному міжнародному фестивалі «Мельпомена Таврії 12+1». Перемога у номінації «Краща вистава фестивалю» та у номінації «Естетично переконливе втілення актуальної історико-національної тематики»;
– У червні 2011 року театр з виставою «Нація» запрошено у місто Жешов (Польща);
– Варто зазначити, що після постановки мега-успішних «Нації» та «Солодкої Дарусі», Марія Матіос беззастережно довірила Ростиславу Держипільському постановку своєї книги «…майже ніколи не навпаки» прем’єра якої відбулась у 2012 році.
– У травні 2013 р. з виставою «Нація» колектив, вперше за свою історію, відвідав Донецьк;
– У листопаді 2013 р. колектив запрошено у м. Ольштин (Польща) тощо.
Особливою подією в житті театру та України стала ризикована поїздка у зону АТО, на яку Ростислав Держипільський, Марія Матіос та актори наважились у січні 2015 року. Виставу було показано у Сєвєродонецьку, Сватово і Кремінній. У всіх містах, де проходила вистава, зали були переповнені. Після завершення вистави у Сєвєродонецьку від імені Луганської облдержадміністрації Геннадій Москаль нагородив Марію Матіос відзнакою Луганської області “За розвиток регіону”. Листом подяки Луганської ОДА було також відзначено і Ростислава Держипільського.
“Ця вистава передала через себе біль Луганщини та всієї України. Луганська земля повинна не кровоточити, а об’єднатися – так, як вона історично була створена”, – один з багаточисленних коментарів, висловлених після події.
На жаль, вистава стала також і передчуттям сьогоднішніх подій в Україні. Її події повною мірою відображають те, що відбувається сьогодні. Але вона дістала нове, актуальне, «потрібне» звучання, ще й тому, що в ній закладено світлий пафос віри в людей, в Бога і в наше майбутнє.
Анотація:
Вистава на основі реальних подій 40-х років XX сторіччя на скривавленій Гуцулії — своєрідний спіритичний сеанс. Молитва-реквієм у містичному коловороті сценічного простору крізь час роз’ятрить та відкриє навічно незагоєні рани давно минулого, подарує сповідь та прощення “своїм” та “чужим”, “невинним” та “винним” мученикам історії. Бо тільки з любові та у муках народжується нове чисте життя. Народжується НАЦІЯ.
Постановча група:
Режисура, візуальне рішення, музичне оформлення – н.а. України Ростислав Держипільський
Сценографія – з.д.м.України Олександр Семенюк
Пісенна режисура – лауреат Національної премії України ім.Т.Г.Шевченка Наталія Половинка
Пластика – Андрій Кирильчук
Асистент режисера – з.а.УКраїни Олексій Гнатковський
Помічник режисера – з.п.к.України Софія Павліська
Дійові особи та виконавці:
“Юр’яна і Довгопол”
(одкровення 1949 року)
Юр’яна – з.а.України Галина Баранкевич
Довгопол – Роман Луцький
Дідушенко – з.а.України Олексій Гнатковський
Уласій – Євгеній Холодняк
Фельдшерка Дуся – Мирослава Гусак
Грицько – Андрій Фелик
“Прощай мене”
(одкровення 1948 року)
Двоє у криївці
Він – Ігор Захарчук
Вона – Мирослава Гусак
“Вставайте, мамко”
(одкровення 1947 року)
Василь, тато – з.а.України Олексій Гнатковський
Катерина, мати – Надія Левченко
Діти: Андрій Гірник
з.а.України Галина Баранкевич
Ігор Захарчук
Мирослава Гусак
Представники МГБ – Андрій Фелик, Роман Луцький
Корнильо – Євгеній Холодняк
“Не плачте за мною ніколи”
Мати, берегиня – Надія Левченко
Юстина – з.а.України Олеся Пасічняк
Камерна сцена
Тривалість – 1 год.40 хв.
.
Співпраця з видатною українською письменницею та однією із знакових фігур нашого часу Марією Матіос – великий талан для Івано-Франківського театру. Історія цього творчого діалогу розпочалася у червні 2008 року, одразу після приїзду авторки у Івано-Франківськ з метою перегляду дипломної роботи V-го курсу театрального відділення Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету, вистави за її романом «Солодка Даруся». Напрочуд вдалу роботу вчорашніх студентів та їх викладача Ростислава Держипільського запропоновано ввести у репертуар театру, а для цього необхідно було отримати дозвіл у автора твору. Дозвіл було отримано і разом з ним надію на подальшу співпрацю, адже вистава авторці сподобалась надзвичайно. Прем’єра відбулась 16 листопада 2008 року. Вже у грудні 2009 року на святкуванні 70-річчя від дня заснування Івано-Франківського театру почесний гість урочистої академії Марія Матіос вручає директору театру Ростиславу Держипільському подарунок – дозвіл на інсценізацію та постановку своєї книги «Нація». Останні репетиції припадають на передвеликодній час. Перед самим святом Марія Матіос відвідала театр, щоб спостерігати на власні очі репетиційний процес. Проробленою роботою залишилась дуже задоволена. Прем’єра відбулася 10 квітня 2010 р. і відразу справила враження «вибуху» і одкровення.
Столична критика, яка ще не «оговталась» від мистецького «шоку» після «Солодкої Дарусі», отримала нову поживу для роздумів: Ростислав Держипільский в невеличкій за часом виставі охопив, узагальнив та лаконічно висловив складні філософські поняття. Філософія кожної історичної епохи і кожного народу є єдністю загального, вселюдського і особливого, національного. Специфічного. Знайти та виявити в режисурі саме той зріз проблематики і саме таким чином, щоб національне зазвучало всезагально – складна задача, яку у «Нації» вирішено просто блискуче. Інсценізацію слід сприймати як диптих до вже відомої всім драми «Солодка Даруся». Диптих не тільки за сюжетно-історичною основою, єдністю інформаційного поля, але й за способом режисерського мислення: кінематографічна естетика, символіка, зокрема символіка пісні, мінімалізм. «Хіба одного Михайла переїхало немов фірою…» слова із роману «Солодка Даруся», вкладені режисером-інсценізатором в уста одного з персонажів однойменної драми знаходять своє продовження та страшне підтвердження у панорамній картині людського страждання в книзі новел Марії Матіос «Нація» та її сценічному втіленні: трагедія Дарини з Черемошного повторюється багато разів і на різний лад.
Народження і смерть, Різдво і Великдень, труна та колиска – «ми всі тут рідня» – вистава нікого не лишає байдужим, адже звернена до найсокровеннішого, найціннішого у кожному з нас, до того, що створює людей, а з людей – націю.Для своєї інсценізації Р.Держипільський використав чотири новели з 2 розділів книги: Апокаліпсис та Одкровення.
Неоднозначна, поліфонічна та парадоксальна гра значимої національної символіки; пісня як космічна вібрація феномену нації, як об’єднуючий, всіх та все приймаючий ритуально-містичний простір; сповнений світла та віри, щемливий смисловий лейтмотив любові до життя, людини, родини; теплий гумор, і, головне – дотримання Арістотелівського закону мистецтва – «De ire» («без гніву», «без засудження»), коли нема своїх, нема чужих – а є люди… Це ознаки режисерського почерку Ростислава Держипільського. Контрасно поєднуючись з фаталістичним, трагічним у світобаченні авторки твору, вони народжують больовий, шокуючий заряд великої напруги. Адже все значиме відбувається в болю. І можливо, саме через такий животворний больовий шок, як при народженні людини, у душах і зароджується відчуття нації.
Серед гастролей і подій, що пов’язані з виставою «Нація» особливо пам’ятні наступні:
– При повному аншлазі відбулись Львівські гастролі в рамках форуму видавців у вересні 2010 р.;
– У грудні 2010 р. Диптих «Солодка Даруся» та «Нація» був висунутий на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка;
– У травні 2011 р. «Націю» разом з її посестрою «Солодкою Дарусею» удруге за сезон показують на головній сцені країни, у Національному драматичному академічному театрі імені І.Франка;
– VIII театральний фестиваль кращих прем’єрних постановок сезону «Прем’єри сезону 2011 р.» Вистава перемагає у номінаціях:
1. Краща вистава – “Нація» Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка
2. Краща режисура – з.а.України Ростислав Держипільський за виставу «Нація» Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені І. Франка
3. Краща жіноча роль другого плану – Олеся Пасічняк за роль Юстини у виставі «Нація» Івано-Франківського академічного обласного українського театру імені І. Франка;
– 28-го травня 2011 року – участь у престижному міжнародному фестивалі «Мельпомена Таврії 12+1». Перемога у номінації «Краща вистава фестивалю» та у номінації «Естетично переконливе втілення актуальної історико-національної тематики»;
– У червні 2011 року театр з виставою «Нація» запрошено у місто Жешов (Польща);
– Варто зазначити, що після постановки мега-успішних «Нації» та «Солодкої Дарусі», Марія Матіос беззастережно довірила Ростиславу Держипільському постановку своєї книги «…майже ніколи не навпаки» прем’єра якої відбулась у 2012 році.
– У травні 2013 р. з виставою «Нація» колектив, вперше за свою історію, відвідав Донецьк;
– У листопаді 2013 р. колектив запрошено у м. Ольштин (Польща) тощо.
Особливою подією в житті театру та України стала ризикована поїздка у зону АТО, на яку Ростислав Держипільський, Марія Матіос та актори наважились у січні 2015 року. Виставу було показано у Сєвєродонецьку, Сватово і Кремінній. У всіх містах, де проходила вистава, зали були переповнені. Після завершення вистави у Сєвєродонецьку від імені Луганської облдержадміністрації Геннадій Москаль нагородив Марію Матіос відзнакою Луганської області “За розвиток регіону”. Листом подяки Луганської ОДА було також відзначено і Ростислава Держипільського.
“Ця вистава передала через себе біль Луганщини та всієї України. Луганська земля повинна не кровоточити, а об’єднатися – так, як вона історично була створена”, – один з багаточисленних коментарів, висловлених після події.
На жаль, вистава стала також і передчуттям сьогоднішніх подій в Україні. Її події повною мірою відображають те, що відбувається сьогодні. Але вона дістала нове, актуальне, «потрібне» звучання, ще й тому, що в ній закладено світлий пафос віри в людей, в Бога і в наше майбутнє.
Анотація:
Вистава на основі реальних подій 40-х років XX сторіччя на скривавленій Гуцулії — своєрідний спіритичний сеанс. Молитва-реквієм у містичному коловороті сценічного простору крізь час роз’ятрить та відкриє навічно незагоєні рани давно минулого, подарує сповідь та прощення “своїм” та “чужим”, “невинним” та “винним” мученикам історії. Бо тільки з любові та у муках народжується нове чисте життя. Народжується НАЦІЯ.
Постановча група:
Режисура, візуальне рішення, музичне оформлення – н.а. України Ростислав Держипільський
Сценографія – з.д.м.України Олександр Семенюк
Пісенна режисура – лауреат Національної премії України ім.Т.Г.Шевченка Наталія Половинка
Пластика – Андрій Кирильчук
Асистент режисера – з.а.УКраїни Олексій Гнатковський
Помічник режисера – з.п.к.України Софія Павліська
Дійові особи та виконавці:
“Юр’яна і Довгопол”
(одкровення 1949 року)
Юр’яна – з.а.України Галина Баранкевич
Довгопол – Роман Луцький
Дідушенко – з.а.України Олексій Гнатковський
Уласій – Євгеній Холодняк
Фельдшерка Дуся – Мирослава Гусак
Грицько – Андрій Фелик
“Прощай мене”
(одкровення 1948 року)
Двоє у криївці
Він – Ігор Захарчук
Вона – Мирослава Гусак
“Вставайте, мамко”
(одкровення 1947 року)
Василь, тато – з.а.України Олексій Гнатковський
Катерина, мати – Надія Левченко
Діти: Андрій Гірник
з.а.України Галина Баранкевич
Ігор Захарчук
Мирослава Гусак
Представники МГБ – Андрій Фелик, Роман Луцький
Корнильо – Євгеній Холодняк
“Не плачте за мною ніколи”
Мати, берегиня – Надія Левченко
Юстина – з.а.України Олеся Пасічняк
Камерна сцена
Тривалість – 1 год.40 хв.
