Григорий Мустанг
Одесити зібрали машину гуманітарної допомоги, везти все це взявся Євген Лата. Підхопивши мене в Дніпрі, ми поїхали в Піски, на передову. Провели ніч під обстрілом і почали шукати можливість потрапити в аеропорт.
На наступний день в аеропорт їхала БМП, але місця там не було, тому завантаживши гуманітарку ми виявили місце в таблетці (старий уазик) і очолили колону.
Як потім стало ясно, в аеропорт їздять коли темно, на БТРах або БМП з вимкненими фарами, щоб не потрапити під лютий обстріл.
Під’їхавши до аеропорту ми таки потрапили під обстріл (зелена машина вдень, на злітній смузі – зручна мішень).
Перебігаючи зону, що прострілюється, були думки типу “куди бігти, де вхід, а якщо свої стрельнуть”, але коли в 30-и метрах від мене вибухнув снаряд, щілина в стіні знайшлася за 15 секунд і ми потрапили всередину.
Солдат дізнавшись про “хлопця, який у Москві зірку пофарбував” відразу повів нас все показувати. Трохи розгублені ми проїхали за нашим екскурсоводом. Йде обстріл, постійні постріли, багато шуму, а ти навіть не знаєш з якого боку стріляють. Хлопці жартують, щось питають, а я згадую Ремарка.
П’ємо чай, заходить боєць, питає “В машині щось цінне було?”, Я відразу відчув, що справа пахне горілим, причому в буквальному сенсі.
– Ну ее даа
– Карочє вона згоріла
Разом з нею згоріла частина нашого вантажу, в основному теплі речі і листи.
А так же ноутбук і камера Жені. Моя сумка теж була в машині, разом з картками, батарейками, макбуком (ПРО!)), деякими документами, зумом і всіма грошима.
Потрапивши в аеропорт, я відразу зрозумів що повинен тут залишитися. Через кілька годин після нашого прибуття їхав БТР назад в Піски. Жека поїхав на ньому, забравши картку з відзнятим матеріалом. У мене залишився фотоапарат без пам’яті й з маленьким зарядом.
Далі почалося найцікавіше. Як висловився Борис “зараз почнеться айсідісі”. І він не брехав. Кожен день обстріли всілякими гарматами і спроби штурмувати термінали. Сепаратисти проникають в підвал з незліченної кількості входів, знімають наші розтяжки, іноді не зовсім вдало – тоді чути вибух, а іноді й стогони. Вони проникають на 3-й поверх, звідки порою чути хропіння. Тобто вони буквально під нами і над. Проте, аеропорт ім контролювати не вдається. Проводяться зачистки і все починається по новій. Якщо закінчився обстріл – значить зараз буде атака. Люди які перебувають там, відчувають велике психологічне навантаження. Спати під вибухами, усвідомлюючи що навколо тебе смерть не властиво для людини.
Як сказав командир, у сепарів немає гідності і честі. При мені була ситуація, коли вони подзвонили і попросили перемир’я. Оскільки наша артилерія спрацювала дуже добре і у них великі втрати. Через години півтори нас знову почали обстрілювати. Слово перемир’я з їхнього боку серйозно сприймати неможливо.
Бойовий дух на висоті. Напевно, на ньому все і тримається. Мужики не сумують, травлять анекдоти, воюють, деякі розповідають дружинам по телефону, що вони в безпечному місці. Час рухається неймовірно повільно. Солдатів дуже бадьорять листи, які їм передають люди з усієї країни.
В аеропорт насильно не відправляють. Всі бійці добровольці. Напевно про кожного можна написати книгу. Тут є люди у яких вдома сім’я і діти. А є двадцятирічні хлопці, які не побоялися приїхати на справжню війну.
Мабуть це звучить банально, але на війні немає прекрасного. Подвиги здійснюються не під красиву музику, а в брудному, смердючому приміщенні з гучним матом.
Люди приїхали захищати свою Батьківщину. Деяким з них потрібно ставити пам’ятники, а у них досі пір немає нагород. Ніяких премій, допомоги їх сім’ям. Пальники, листи, одяг та їжу привозять волонтери. Люди віддають останні гроші, ризикують собою що б хоч якось допомогти. Якщо військове керівництво не схаменеться – війну ми не виграємо.
Останній день мого перебування там був найважчим. Двоє поранених і двоє контужених. Хлопцеві відірвало обидві руки і розтрощило щелепу. Я сподіваюся що влада в цій країні надасть йому належну допомогу. Якщо ні – то суддя їм Бог. А я сподіваюся на вашу підтримку. Як мінімум, йому будуть потрібні нормальні протези.
Не забувайте про загиблих і пам’ятайте про живих
