Триває проникнення російських сил — як малих штурмових груп, так і диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ) — у глибину українського тактичного тилу. Це призвело до погіршення ситуації для українських військ поблизу Білозерського; дещо менш критична обстановка склалася далі на схід. Українські сили продовжують активні заходи із зачистки території.
Російські сили проникають переважно з району населених пунктів Новий Донбас — Нове Шахове. Західні маршрути ведуть у напрямку Білозерського, тоді як східні — до Золотого Колодязя та району Нововодяне — Благодат.
У районі Білозерського малі російські групи активізували пересування вздовж залізничної колії та лісосмугами на північ від Ганнівки. Це призвело до розширення «сірої зони» аж до околиць Білозерського та селища Веселе Поле. Примітно, що тепер вони не просто заходять на позиції й постійно переміщуються, аби уникнути виявлення, — схоже, вони фактично намагаються закріпитися та утримувати цілі ділянки території. Трохи більше тижня тому в самому Білозерському було виявлено близько 15 російських військових. Частина з них ще з 2 вересня (про що повідомлялось свого часу) утримує крайню південно-східну багатоповерхівку (48.53124, 37.07267) у місті. Від залізничної колії окремі малі групи просуваються на північ — у бік Нововодяного та Благодату. Хоча кілька тижнів тому там точилися запеклі бої, зараз російська присутність у цьому районі, схоже, суттєво зменшилася внаслідок неодноразових операцій українських сил із зачистки території.
У районі Золотого Колодязя російські групи (невеликими підрозділами) просуваються з території на схід від Вільного. Оминаючи Вільне та Рубіжне визначеними маршрутами, вони потрапляють у західну частину Золотого Колодязя, де протягом останніх тижнів їх фіксували лише епізодично. Схоже, що головна мета росіян полягає не в утриманні позицій у місті, а в просуванні далі на північний захід — через місто в напрямку шосе, а згодом і далі, до Благодатного та Веселої Гори, де час від часу фіксують появу окремих груп противника.
Більшість із цих районів проникнення позначені як «підконтрольні Україні» (хоча й у межах зони проникнення, що відрізняється від «сірої зони»), оскільки на більшості цих маршрутів російські військові не зупиняються, щоб зайняти й утримувати позиції. Натомість вони просто рухаються далі до своєї кінцевої мети — на відстань до 17 км від найближчої території, контрольованої РФ. У цих районах залишається переважна більшість укріплених українських позицій, які використовуються для протидії таким спробам проникнення. Крім того, значна частина цих невеликих груп — це диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ), завданням яких є не захоплення й утримання території, а проведення розвідки та диверсій у тилу українських військ. «Сірі зони» позначені лише там, де російські сили ведуть активну боротьбу за контроль над територією, а не просто переміщуються між позиціями, намагаючись уникнути виявлення.
Однією з головних причин, чому ці групи можуть просуватися так глибоко в тил — окрім очевидного браку особового складу вздовж лінії фронту (через активне застосування дронів, що робить зосередження військ неможливим), — є особливості використання українських розвідувальних безпілотників. Українські дрони переважно ведуть спостереження безпосередньо в «сірій зоні» та на території, контрольованій росіянами. Це означає, що, просунувшись достатньо глибоко, російські групи потрапляють у зону, де в повітрі значно менше українських дронів, які шукають ворога, — відповідно, ймовірність їх виявлення суттєво знижується. Наприклад, чисельність особового складу в російських ДРГ може значно скоротитися через великі втрати під час руху через «сіру зону», проте, діставшись ділянки за кілька кілометрів від неї, вони можуть більше не зазнавати втрат аж до досягнення максимальної глибини проникнення — близько 17 км.
