Сьогодні в Києві були мародери і грабіжники

Якісь люди хочуть поставити намети в центрі Києва і пожити там.
Та на здоров’я. Якщо їм ніде жити і нічим більше зайнятися під час війни, то нехай собі ставлять намети. Там нещодавно були і від Ляшка намети і ще від Капліна здається.
Ще одна група товаришів вирішила пожити і напаскудити під себе. Це їх рішення.
Мені вже давно смішно, коли якийсь чоловік виступає від імені народу. Або від імені України. І навіть коли це робить група людей. Це дуже нерозумно виглядає. Це як невпевнені в собі підлітки від страху намагаються підбадьорити себе і роздути щоки.
Під час Майдану і відразу після нього було дві показових для мене події.
Точніше дві ситуації, які гранично ясно свідчили про незворотність і про справжність того, що відбувається.
Я вже не пам’ятаю якого числа, але очікувався дуже серйозний заміс на Майдані і штурм.
Інформаційно була подача, що якщо не вистоїмо, то цей день стане останнім.
Вбиватимуть і будуть зносити не заморочуючись жертвами.
І ось ближче до вечора на Майдан почали стягуватися мужики. Жінок під всякими приводами випроваджували. Майдан враз подорослішав. Дорослі, досвідчені, статечні дядьки. Багато добре одягнених, в дорогих лижних шоломах. Тоді ввечері Майдан був не такий як завжди. Люди готувалися воювати. Приїжджали ті, хто ніколи до цього не був, хто жодного разу не ночував. Приїхали ті, хто був по неділях або вечорами. Але в цей вечір вони приїхали рубатися. І ось тоді стало ясно, що Майдан, вже переміг. Навіть якщо зітруть в порошок, то ось таких ось мужиків, які просто не встигли доїхати, буде сотні тисяч.
Це був народ. Це і була Україна. Інертна і важка на підйом. Але Україна.
Другий випадок був уже на самому початку війни. Коли качали Харків і щоночі чекали якщо не російських танків, то колони колорадів на автобусах.
Ми починали розгортати блокпости. Збирали мішки, пісок, бетонні плити.
А потім почали дзвонити мужики. Ось точно такі ж, які приїхали на Майдан в той вечір.
– Ми мисливці, у нас чоловік 30 з гладкостволом і стволів 15 нарізних. Дзвони.
– Ми страйкболісти, але є мисливські рушниці, рації. 40 хвилин підльоту
– Ми спортсмени, є зброя, є патрони. Світитися не можемо, але коли треба буде, під’їдемо протягом години. І таких дзвінків було багато. Ось цих ось мужиків, які нікуди не лізуть набралося сотні три. А були ще ті, хто готувалися до партизанської війни і до вуличних боїв. Це теж був народ. Не активісти, не майданівці. Просто люди. Народ.
І ось тоді я теж чітко зрозумів, що як би не було важко, ми переможемо.
І ось сьогодні, я взагалі не переживаю з приводу того, що відбувається в Києві. Хтось від імені народу, від імені патріотів, від імені націоналістів, від імені АТОшніків, від імені волонтерів грає свою гру. Плювати. Народ не підтримає. Народ знає де правда.
І якщо раптом, не дай Бог, хтось сильно заграється, то той же народ може знову почати підніматися на захист України. Цього разу від самозванців.
І ще, за весь час Майдану погромів не було. Сьогодні в Києві були мародери і грабіжники.
І їх потрібно садити. І не на підписку і не під домашній арешт.

Roman Donik