Можливо, шановних користувачів “фейсбуку” і загалом українських громадян цікавить, що зараз відбувається у батальйоні “Донбас” і якого дідька. Що це за новини про звільнення комбата?.. Що це за гризня між своїми?.. Що це за новий батальйон “Донбас-Україна”? Хто там кому тепер командир, і який “Донбас” справжній?..
Пояснюю.
Навесні, коли кадрова армія воювати не хотіла і не збиралася, під знамена Семена Семенченка пішло багато патріотів, що воювати бажали і збиралися. Вони пішли до нього через одне-єдине інтерв’ю, яке він дав навесні, і у якому перший назвав ситуацію в країні своїми іменами, і показав приклад, як треба чинити з ворогами. Крім Семенченка, у патріотів був вибір – або йти до Ляшка, або до Коломойського, тобто вибору, по суті, не було.
Природно, що по результату в батальйоні “Донбас” зібралася вельми строката публіка. Хтось адекватніше за комбата розумів військову справу (все-таки Семенченко, хоча має міцні нерви та швидко орієнтується у небезпечній ситуації – цивільна людина), а хтось взагалі був малоадекватним. Розбиратися часу не було, головне аби всі стріляли у вірному напрямку.
Після оточення в Іловайську, після підписання осіннього перемир’я фронт стабілізувався, і почалася політика. Саме тоді я полишив батальйон, не бажаючи брати у цьому участь. Саме тоді остаточно вилізли всі гострі кути й протиріччя між людьми, тоді знайшовся час згадати всі конфлікти і з’ясувати всі стосунки. З’ясування всіх стосунків, шановні українці, ви й спосерігали он-лайн. Не дивлячись на те, що ззовні ці процеси виглядають малоприємно, вони – нормальні, більше того, позитивні, бо військові й політичні структури формуються зараз по новим осям, на нових засадах і нових рівнях організації. Це нова весна, у неї нові виклики.
Особисто я продовжу службу в 46-му батальйоні МО “Донбас-Україна” під командуванням колишнього начштабу “Донбасу” Філіна. Для мене це легкий вибір, бо службу там продовжить командир мого взводу. Мій командир є моїм безумовним авторитетом, тому я з чистим серцем перепоклав на нього тягар рішення, і просто йду, куди йде він. Вважаю, для солдата це нормально.
Для громадян, які не мають безпосереднього стосунку до батальйону, не орієнтуються у внутрішніх протиріччях, але переймаються, можу порекомендувати лише не поспішати і не приймати всього близько до серця. Ви ж бо судите зі слів людей, яких ви не бачили в бою, не знаєте про їх поведінку в тилу, не орієнтуєтеся у їх політичних планах. Дарма ви це. Спостерігайте, прикидуйте, але однозначних висновків не робіть, один біс вони будуть помилкові.
Шаную всіх побратимів, з якими мав честь служити. Як би там далі не склалося, сторона у нас одна.
Слава Україні.
