Річниця пам’яті Ірини Калинець

Сьогодні, 31 липня, виповнюється рік відтоді, як внаслідок тяжкої і тривалої недуги, на 72-му році відійшла у вічність видатна українська письменниця, знана діячка дисидентського і правозахисного руху, обдарована художниця і відомий філолог Ірина Калинець (Стасів).

Ірина Калинець народилася і виховувалася в сім’ї, яка плекала національні традиції, була вірною репресованій режимом Українській греко-католицькій церкві, свято берегла пам’ять про недавню боротьбу за незалежність України.

Під час «хрущовської відлиги» І. Калинець вступила на слов’янський відділ філологічного факультету Львівського університету, а після його закінчення у 1964 році працювала методистом обласного Будинку народної творчості, вчителькою, бібліотекарем, викладачем української мови та літератури у Львівському політехнічному інституті. Була діяльним учасником когорти львівських шестидесятників – художників, поетів, громадських діячів; публікувала у пресі вірші; товаришувала з дисидентами Валентином Морозом та В’ячеславом Чорноволом.

У липні 1970 р. підписала протест 9 громадян Львова проти арешту Валентина Мороза, а відтак – інші протестні звернення до прокуратури УССР, голови Ради міністрів СССР, Верховної Ради УССР. У грудні 1971 р. разом з Вячеславом Чорноволом і Василем Стусом поставила підпис під декларацією про створення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої, який став першою правозахисною організацією в Україні.

12 січня 1972 р. була заарештована, а в липні Львівський обласний суд засудив Ірину Стасів-Калинець до 6 років таборів суворого режиму та 3 років заслання. Через півроку такий же вирок дістав її чоловік, Ігор Калинець.

Заслання відбувала разом із чоловіком у Читинській області, тоді як маленька донька лишалася на волі без батьків упродовж 9 років. Однак ніщо не могло зламати волелюбного духу Ірини Онуфріївни: вона творила вірші, малюнки і вишивки, підбадьорювала друзів, оголошувала голодування на підтримку інших в’язнів, висилала телеграми з протестами в різні установи СРСР.

Починаючи з 1987 року, І. Стасів-Калинець бере найактивнішу участь у пробудженні українського культурного та громадського життя Львова, у русі за відродження УГКЦ, у створенні Товариства української мови, «Меморіалу», Народного руху України. У 1990 – 1992 рр. як начальник управління освіти виконкому Львівської облради вона впроваджувала українізацію шкільної системи, дбала про наповнення національним змістом навчально-виховного процесу, створення нових програм і підручників. У березні 1990 р. Ірину Стасів-Калинець обрано депутатом Верховної Ради України ХІІ – «першого демократичного» – скликання, яка проголосила Незалежність.

Ірина Онуфріївна працювала професором Львівського національного університету імені Івана Франка, опікувалася військовим ліцеєм імені Героїв Крут, тісно співпрацювала з Центром історії визвольного руху, меморіалом-музеєм «Тюрма на Лонцького». 1998 року їй присвоєно титул «Героїня Світу» (США, Ротчестер), а 2000 року нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ст. і 2005 року – ІІ ступеня.

Окрім активної громадської роботи Ірина Калинець плідно працювала на творчій і науковій ниві. Вона опублікувала збірки «Поезії» (1991) і «Шлюб з полином» (1995), спільну книжку з Ігорем Калинцем «Це ми, Господи» (1993), цікаві дитячі видання «Лелека і Чорна Хмара», «Казки іграшкового телефону», історичний детектив «Вбивство тисячолітньої давності». З-під її пера вийшли ґрунтовні літературознавчі та культурологічні розвідки «Студії над «Словом про Ігорів похід» (1999), «Загадки хрещення Русі» (2000), «Епоха гунів та її передісторія», «Тарас Шевченко і св. Августин», численні публіцистичні статті та есеї. Студенти-філологи Франкового університету з великим зацікавленням слухали новаторські її лекції з історії літератури України-Руси X–XIII століть.

Зайшла за обрій зоря великої поборниці Правди і Свободи, але світло життєвого чину і духовної спадщини залишатиметься незгасимим для нас і наступних поколінь.

Вічна їй пам’ять…