Наслідком ухвалення і дії Закону України Колесніченка і Ківалова „Про засади державної мовної політики” є порушення юридичного режиму функціонування української мови як державної. Попри статтю 10 Конституції України та відповідне рішення Конституційного Суду, українську мову повернуто до стану, в якому вона перебувала до прийняття” у жовтні 1989 року Закону „Про мови в Українській УРСР”.
Над Законом про функціонування української мови, як єдиної державної, працювали депутати-державники багатьох попередніх скликань, але жоден із них не виносився на розгляд парламенту. У Верховній Раді України 13 серпня 2012 року було зареєстровано законопроект (автор – Сергій Головатий, реєстраційний № 11075 VI-те скликання). Удосконалений його варіант (автори – Сергій Головатий та Оксана Сироїд) зареєстрований 10 січня 2012 (реєстраційний № 1233), який зараз на розгляд Верховної Ради України подали народні депутати: Володимир Яворівський (фракція ВО «Батьківщина»), Володимир Бондаренко (фракція ВО «Батьківщина»), Андрій Іллєнко (фракція ВО «Свобода»), Марія Матіос (фракція ПП «УДАР»), Ірина Фаріон (фракція ВО «Свобода»). Законопроект опрацьовано на основі європейських інструментів (Ѓвропейської Хартії регіональних або міноритарних мов і Рамкової конвенції про захист національних меншин), а також на основі досвіду та юридичної практики окремих держав (зокрема Польщі, Словаччини, Канади, Росії, Латвії, Естонії).
Згідно з рекомендаціями Венеціанської комісії (параграф 116 Висновку від 30 березня 2001 року) законопроект скеровано на підтвердження верховенства української мови як єдиної державної мови в Україні та на встановлення справедливого балансу між захистом прав меншин – з одного боку, і збереженням державної мови як засобу інтеграції усередині суспільства – з іншого. Законопроект визначає чіткі та стійкі юридичні гарантії для захисту осіб, що належать до національних меншин, їхніх регіональних (міноритарних) мов.
