У віці 96 років померла королева Єлизавета II, найдовше правлячий монарх в історії Великобританії та символ стабільності в епоху кардинальних соціальних і політичних змін. Протягом семи десятиліть її правління Британська імперія була розвалена, а роль Сполученого Королівства у світі різко скоротилася.
Зростаючий тиск щодо незалежності Шотландії та аргументи на користь об’єднання Ірландії загрожували перекроїти власні кордони Сполученого Королівства, а розриви в її сім’ї поставили питання щодо майбутньої ролі монархії.
Але зрештою королева Єлизавета залишилася главою держави 14 країн на додаток до Сполученого Королівства та лідером Співдружності, яка тепер включає 54 країни із загальним населенням понад два мільярди людей. Новим монархом став її старший син Чарльз, чий син Вільям стане наступним у черзі на трон.
Протягом багатьох років королева правила разом з 15 британськими прем’єр-міністрами та 14 президентами США, починаючи з Вінстона Черчілля та Гаррі Трумена. Вона зійшла на престол 6 лютого 1952 року, у той час, коли більша частина Європи все ще оговтувалася від травми Другої світової війни. Під час її коронації в 1953 році у Великобританії все ще було нормоване харчування по картках, і велика частина континенту опинилася за залізною завісою.
Вона все ще була там через десятиліття, коли Радянський Союз розпався, а Китай почав свій підйом як світової держави. Завжди виступаючи за тісні стосунки Сполученого Королівства зі своєю колишньою колонією по той бік Атлантики, США , королева написала листа, який було зачитано на меморіальній службі в Нью-Йорку через тиждень після терористичних нападів 11 вересня 2001 року, і містило таке повідомлення: « Горе – це ціна, яку ми платимо за любов».
Елізабет Александра Мері Віндзор народилася 21 квітня 1926 року в Мейфері, Лондон, як перша дитина герцога і герцогині Йоркських. Спочатку вона була третьою в черзі на трон після свого дядька та батька. За словами біографів, її найближча родина була близькою та люблячою, і її ранні роки були сповнені катанням на поні, іграми в дитячому садку та поїздками в сільську місцевість.
У 1936 році її життєвий шлях змінився зі смертю її діда, короля Георга V. Його старший син Девід посів трон як король Едуард VIII, але незабаром зрікся престолу, щоб одружитися з Волліс Сімпсон, двічі розлученою американкою, яка не була прийнятною дружиною для номінального глави англіканської церкви, ким є король.
Батько принцеси Єлизавети Альберт став королем, як Георг VI, зробивши її першою в черзі на трон. Готуючись до своєї майбутньої ролі, вона почала вивчати конституційну історію та право, отримуючи інструкції від свого батька та віце-ректора елітної приватної школи Ітонського коледжу.
Через два роки після війни, у 1947 році, Єлизавета вийшла заміж за свого далекого родича Філіпа Маунтбеттена, принца Греції та Данії та лейтенанта Королівського флоту. Весілля відбулося у Вестмінстерському абатстві і стало першим дотиком гламуру в країні після війни. Перший син пари, Чарльз, народився в 1948 році, потім Анна в 1950 році, Ендрю в 1960 році і Едвард в 1964 році.
Відносно безтурботне життя молодої сім’ї обірвалося 6 лютого 1952 року, коли під час її подорожі по Кенії помер батько Елізабет. Вона негайно вступила на престол і швидко була доставлена назад до Лондона.
Сімейні скандали випробовували монархію в періоди її правління. Крах шлюбів її дітей відобразився на сторінках світової преси, яка нещодавно задавала тривожні запитання про сексуальну поведінку її сина принца Ендрю та раптовий відхід із сім’ї її онука принца Гаррі та його дружини Меган Маркл.
Ще одним ударом стала смерть у 2021 році її чоловіка, принца Філіпа, з яким вона прожила 73 роки.
Протягом свого правління королева Єлизавета сама уникала більшості критики — за винятком того, що, здавалося, було її холодною реакцією на смерть принцеси Діани через рік після її розлучення з принцом Чарльзом, який змінив її на посаді короля.
Натомість вона довела, що стала стабільним управителем найвидатнішого королівського клану в світі та допомогла наглядати за його реабілітацією в останні роки, частково завдяки одруженню свого онука, нині спадкоємця престолу, принца Вільяма.
В останні роки життя королева продовжувала очолювати королівську родину і стала дуже цінним символом безперервності у світі, що швидко змінюється. Монарх дедалі більше делегувала ролі своїм дітям і онукам, щоб вони виконували їх від її імені, коли вона готувалася до остаточної передачі корони.
