Кожен народ має право на повстання. І якщо влада в країні не визнає цього права, не визнає боротьби за незалежність, значить, вона не визнає самої незалежності. Такого висновку дійшли учасники розмови “Стереотипи та міфи про ОУН: минуле і сьогодення”, яка відбулася днями у Львові з нагоди річниці від дня створення Організації українських націоналістів.
Формат заходу від початку був визначений як розмова, а не дискусія. Її учасниками стали директор благодійного фонду “Літопис УПА” Микола Посівнич та директор “Галицької Видавничої Спілки” Ярослав Сватко.
Безпосередньо розмова стосувалася тих міфів, якими обросла історія Організації українських націоналістів.
Ярослав Сватко першим взяв слово і відзначив, що стереотипи, через які сьогодні сприймають діяльність оунівців, мають два джерела походження.
“Найперше – це результат інформаційної війни проти ОУН, в ході якої й створювалися певні міфи для викривлення правдивих цілей, правдивої структури, правдивого способу діяльності організації. Ще одне джерело міфів, яке дуже поширене в Україні, але його чомусь не дуже помічають – це міфі, які створюються через різницю в світоглядах. Ми зараз відзначаємо рік Ярослава Стецька, який є творцем ідеологічної концепції ОУН. Оцією концепцією був виразний ірраціональний ідеалізм, який був прямою протилежністю до матеріалізму, пануючого на наших теренах достатньо довго”, – сказав дослідник.
За словами Ярослава Сватка, люди, не розуміючи мотивації, хочуть, щоб ОУН діяла як політична партія. Але насправді організація ще від початків заснування більше працювала в духовній сфері. Всі інші напрямки діяльності Організації українських націоналістів були підпорядковані тому, щоб сформувати в суспільстві налаштування на власну національну державу. Це не повинна була бути ідея тільки тих людей, які створили організацію, це повинно було стати ідеєю всього народу.
“У нас є багато людей, які хочуть, щоб їм зробили Україну – хтось прийшов і зробив. І бажано вчора. А Організація українських націоналістів як структура творилася такою, що ти мусиш піти і віддати своє життя. І це був мотив діяльності тих людей. Це треба розуміти”, – наголосив пан Ярослав.
 |
| Учасники розмови про ОУН у львівській книгарні “Є” Ярослав Сватко (зліва) та Микола Посівнич |
Його думку продовжив Микола Посівнич, який додав до переліку джерел стереотипів про ОУН різні національні чинники: радянський (продовжений у російському варіанті), польський і німецький. З одного боку поляки писали, що ОУН працює на Німеччину, в Німеччині писали, що – на Радянську Росію, і так далі.
З іншого боку багато міфів виринають через те, що в самій Україні неоднозначно трактують історію Організації українських націоналістів.
Сприйняття ОУН є кардинально різним: одні розуміють її як організацію, яка співпрацювала з ворогами, або займалася грабунком банків, щоб тим самим забезпечити своїм провідникам благополучне життя, інші – як таку, що вчиняла терористичні акти і замахи на діячів окупаційної місцевої адміністрації, ще інші – як дійсний визвольний рух, який мав на меті створення незалежної України. Однією з причин такої розбіжності у сприйнятті є, на думку Посівнича, інформаційна війна, яка яскраво помітна на сторінках газет 1920-1930-х років.
“Щоб досліджувати ОУН, треба оцінювати психологію і умови існування тих людей, які працювали в організації. Адже за законами тодішніх держав це була підпільна організація, і за саме членство в ній можна було відсидіти в тюрмі або ж і бути розстріляним, – зазначив історик. – Тому нам треба зрозуміти, що членство в ОУН не було престижним, як наприклад, свого часу після Помаранчевої революції всі записувалися в «Нашу Україну»”.
За словами Ярослава Сватка, в ОУН був особливий підхід до відбору членів організації. Прихильника спочатку вивчали – зокрема, чи готовий заради боротьби за національну державу віддати все, включно з життям. Якщо людина підходила, тоді вона вже давала присягу на Святому Письмі і на національних символах. Крім того, бойовики складали присягу ще й на зброї, але це була екзотика бойової референтури. Такий відбір мав унеможливити організацію від випадкових людей, засланців і провокаторів.
 |
| Бойовики УВО-ОУН |
Модератор розмови, студент історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка Михайло Галущак звернув увагу на те, що найпоширенішим міфом про ОУН є сприйняття її як терористичної організації. Він поставив питання, чи могли українські націоналісти використовувати інші методи боротьби?
“Організація українських націоналістів провадила той метод боротьби, який міг змінити хід історії”, – так відповів на питання Ярослав Сватко, наголосивши, що після розпаду Російської імперії, під час перших визвольних змагань, виявилось, що не так багато українців готові боротися зі зброєю в руках за самостійність. Як реакція на це: ОУН започатковує свою вишкільну систему.
“Уявіть собі, ви живете в селі, куди приїжджають польські жандарми, розвалюють народний дім, бібліотеку, а ще окремих активістів розкладають на лаві і дають шомполами по 30-40 “гарячих”, що деякі люди так і помирали від таких катувань. Це історичний факт – масовий державний терор проти українського населення. Як має народ реагувати? Скаржитись у суди?”.
 |
| Такі оголошення висіли по всій Галичині. Спроба стимулювати видачу “злочинців з ОУН” грошима не була успішною |
Як приклад активної боротьби пан Ярослав навів вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Він не заперечив, що ця подія – викличний терористичний акт, але водночас був актом політичним, адже його виконавці одразу заявили, що вбили міністра у відповідь на терор проти українців.
“Те саме з терористичним актом проти Майлова [Олексій Майлов – радянський консул, вбитий 1933 року у Львові бойовиком ОУН Миколою Лемиком]. Скажіть, коли голодом виморюють людей там, за Збручем, ви протестуєте в Лізі Націй, в парламенті приймають якісь рішення, а люди далі мруть; ви збираєте якусь гуманітарну допомогу туди передавати, а її зжеруть ті люди, які забирають у населення хліб. І що робити? Коли націоналісти вбили Майлова, і почався суд, тільки тоді почала спливати правда про Голодомор. Відтак це питання не можна було замовчати”, – констатував Ярослав Сватко.
Наостанок Посівнич звернув увагу на те, що окремі акти терору, проваджені ОУН, недоречно порівнювати із сучасним явищем тероризму: “Нам наводять у приклад Махатму Ганді, що треба було боротися ненасильницькими методами. Нам фактично не поталанило з сусідами. Але оскільки змінити своє географічне розташування не можемо, ми повинні мати право на боротьбу проти влади, яка окупувала нас”.
Марія Паплаускайте
Студентка магістерської програми з журналістики Українського Католицького університету (Миколаїв-Львів)
Джерело: http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/02/11/72240/
