Легенда європейської літератури, письменник, перекладач, літературознавець, дисидент, один із засновників Литовської Гельсінської групи Томас Венцлова – Почесний Гість 23 Форуму видавців у Львові.
Автор відзначений Премією Петрарки (2014), Національною Литовською Премією та Призом двох націй, яку у 2002 році отримав спільно із Чеславом Мілошем.
Свою літературну кар’єру Томас Венцлова розпочав у 60-х роках із поезії та перекладів творів Анни Ахматової та Бориса Пастернака (з ними автор був знайомий особисто), а також Томаса Еліота, Шарля Бодлера, Осипа Мандельштама та ін.
У 70-х рр., після виступу із відкритою критикою у листі до ЦК Литовської Компартії, йому було заборонено публікувати свої твори у Литві. Також Томас Венцлова є одним із засновників Литовської Гельсінської групи.
У 1977 році автор емігрує із Радянського Союзу та після подорожі Європою осідає у США, де проживає і до сьогодні, займає посаду професора слов’янських мов і літератур у Єльському університеті.
Дружні стосунки також пов’язували письменника із Йосипом Бродським та Чеславом Мілошем – Нобелівськими лауреатами із літератури.
Серед найвідоміших творів письменника: «Всі вірші: 1956-2010» (Вільнюс, 2010); «Негатив білизни. Вірші різних років» (Москва, 2006); «Форми надії: Есе» (1999) та інші.
Пише на трьох мовах – литовській, російській та англійській. Його твори перекладені німецькою, шведською, польською, угорською, фінською, італійською, китайською, португальською, албанською та словенською мовами.
Про почесного гостя 23 Форуму видавців розповіла литовська дослідниця його творчості Доната Мітайте .
Як давно Ви досліджуєте творчість Томаса Венцлови, як коротко можете її охарактеризувати?
На початку XXI століття я писала монографію про його творчість і тоді я цікавилася виключно його багатосторонньою діяльністю. Але і тоді в коло моїх інтересів входило дуже багато, в тому числі спроби глибше пізнати творчість близьких друзів Венцлови – Бродського і Мілоша, бо існують перегуки в житті і в творчості цих письменників. Але і сьогодні те, що пише Томас Венцлова мені дуже цікаво.
Його творчість багатогранна. Він – один з кращих литовських поетів другої половини XX століття, і перекладач, і публіцист, і літературознавець, професор Єльського університету. Він не шукає легких шляхів і не пропонує їх читачеві.
Узагальнюючи, можна сказати, що в своїй творчості він говорить про суть існування людини в XX-XXI столітті. Є конкретні обставини, в яких людина живе, часто це політичні режими, яким необхідно протистояти, але існує і музика Всесвіту, і німий співрозмовник людини Бог.
Свою поезію Томас Венцлова зараховує до так званої «рoesis docta» (наукового поезії), розуміння її вимагає певного пізнання світової культури (на вечорах поезії він допомагає слухачам і коментує свої вірші), але знайдений сенс вірша винагороджує зусилля, докладені для його осягнення. Й інші жанри, в яких автор працює (наукова або публіцистична стаття, культурознавчі есе, мемуари або інтерв’ю), змушують читача мислити і суттєво розширюють його кругозір.
Часто українським авторам, які живуть і творять за кордоном важко брати повноцінну участь в літературному процесі. Томас Венцлова живе сьогодні в США. Яке місце він займає в сучасному літературному процесі в Литві?
Якось важко говорити про Венцлову, як про письменника, який живе десь далеко від Литви. Сучасні способи комунікації такі, що можна написати запитання і через кілька хвилин отримати відповідь, можна спілкуватися, абсолютно не відчуваючи відстані.
До того ж Томас Венцлова досить часто буває в Європі, зупиняється в Кракові, де у нього є квартира, приїжджає в Литву, і ці приїзди завжди помітні: майже завжди він дає інтерв’ю, організовуються його поетичні вечори. У 2014 році в Педагогічному університеті в Вільнюсі Томас Венцлова прочитав курс лекцій «Як читати вірші (поетика Юрія Лотмана)», слухачами якого були не тільки студенти, а й викладачі університету, літературознавці – всі, кого лектор і вибрана ним тема зацікавили. Так що він бере участь в культурному житті Литви більш активно, ніж багато інших авторів, які весь час живуть в Литві, як же ми можемо його забути?
У Литві виходять його поетичні збірки, переклади та літературознавчі дослідження, а також культурознавчі книги про Вільнюс. Томас Венцлова живе життям інтелектуала XXI століття, він відчуває себе вільною людиною, громадянином світу, ніколи при цьому не забуває про ті істотні вузи, які пов’язують його з Литвою.
Україна, як і Литва, була в складі Радянського Союзу. Томас Венцлова є письменником-дисидентом. В українській культурі також є ціле покоління авторів, які виступали як дисиденти. Наскільки творчість Томаса Венцлова вже в цьому плані може бути цікаво українським читачам?
Мені здається, що сьогодні в Литві Т. Венцлова сприймається як один із сучасних письменників, більше того, як найвідоміший в світі литовський письменник. Звичайно, читачі пам’ятають про його дисидентське минуле, дехто згадує і про його батька, дуже навіть радянського письменника Антанаса Венцлову. Але це історія, а ми живемо сьогодні.
Що у творчості Венцлови може бути цікаво і дуже актуально, якщо ми будемо мати на увазі його дисидентство? Уміння не брехати ні в житті, ні в поезії, щоб не потурати масовому смаку в поезії і масовим стереотипам в оцінках історії і сучасності свого народу, навіть якщо таким чином ти накликаєш на себе нелюбов співвітчизників; вміння відчувати відповідальність за злочини свого народу і спроби допомогти їх усвідомити (завжди і абсолютно у всьому праві народи не існують, але ми відповідальні перш за все за свій народ і за його гріхи, так як і пишаємося насамперед досягненнями і добрими справами саме своїх співвітчизників); вміння тверезо оцінювати політичну ситуацію, але ніколи не розпалювати ненависть. Мені здається, що українським (як, втім, і литовським) читачам було б вельми корисно перечитати давно, написані в пору його дисидентства статті «Євреї та литовці», «Росіяни і литовці», «Поляки і литовці», а також безліч більш сучасних його виступів і інтерв’ю. І, звичайно ж, поезію, яка завжди говорить про сутнісне.
