Полонених “ваґнерівців” прикордонники привезли пізно вночі. Ті вижили в ході зачистки будівель на околиці Бахмута. Так, мушу сказати, пощастило далеко не усім з їхнього підрозділу. З важкими пораненнями їх витягли з позицій. Надія виміняти когось зі своїх не залишила часу на сумніви: медик швидко зупинив кровотечу і надав усю необхідну допомогу. Замість кувалди недавні зеки, які не захотіли досидіти кілька років за ґратами і приїхали вбивати українців, отримали воду і сигарети. Потроху впорались з тремтінням, яке пробивало наче струмом і не давало нормально виговорити і кількох слів. Далі їх вже було не зупинити: довірливим тоном розповідали про все і лише так, між іншим завважили: “а вот у нас приказ трёхсотых украинцев в плен не брать”…
Зранку полонених забрали відповідні служби і від них в приміщенні залишились хіба жетони. Ну і злість. Не знаю, чи є ця наша інакшість слабкістю в цій війні. Сподіваюсь, що навпаки. А ще сподіваюсь, що ці зеки потрібні бодай комусь в Росії і про їх обмін подбає не лише втомлений український медик в Бахмуті.
