На Вінниччині та Буковині провели в останню путь підполковника Віталія Фустія, який віддав своє життя за Україну, захищаючи її кордони.
З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну, 24 лютого 2022 року мобілізувся до лав Могилів-Подільського прикордонного загону. У складі прикордонної комендатури швидкого реагування виконував бойові завдання на Чернігівському та Донецькому напрямку. Згодом, приєднався до новоствореної прикордонної бригади «Сталевий Кордон» та був призначений на керівну посаду в бойовий підрозділ прикордонного загону.
Виконуючи завдання в зоні активних бойових дій, 9 вересня 2024 року внаслідок авіаудару противника, підполковник Віталій Фустій, на жаль, загинув.
Віталій був вірним офіцером Державної прикордонної служби України. З 1999 року проходив службу на західних, південних і східних рубежах країни. Його бойовий шлях розпочався у 2015 році на Донеччині, коли він разом із побратимами став на захист України від російської агресії. Відтоді він неодноразово демонстрував відвагу та професіоналізм, виконуючи бойові завдання у найгарячіших точках, завжди залишаючись на передовій. 29 квітня 2024 року офіцер нагороджений державною нагородою – орденом «За мужність» III ступеню.
Побратими згадують Віталія як вимогливого керівника, що ставив високу планку і для себе, і для підлеглих. Він був принциповим, завжди відстоював справедливість. Його чесність та відданість службі викликали не лише повагу серед побратимів, але й захоплення серед усіх, хто його знав.
Друзі пам’ятають Віталія як веселого і товариського, людину з відкритою душею, яка завжди допомагала знайти рішення в будь-якій ситуації. Попри суворий вигляд, Віталій був уважним до чужих проблем і завжди готовим допомогти. Його добре та чуйне серце знаходило місце навіть для бездомних тварин — піклуючись, забезпечував їм захист і турботу.
Особливо щемливими є спогади матері – Людмили Іванівни. Вона з любов’ю говорить, що кожен куточок її будинку нагадує про сина. Сад, город, альтанка — усе це зроблено його руками, з піклуванням про неї та родину.
У Героя-прикордонника залишились матір, син, дружина та брат. Йому назавжди – 45.
Прощання з офіцером відбулося у місті Могилів-Подільському, де він проживав останні роки. Поховали Віталія у рідному селі Козиряни на Буковині, звідки він родом.
Біль цієї втрати неможливо передати словами. Під час прощання з Віталієм кожен відчував, що разом із ним пішла частинка надії та світла. Його рідні, бойові товариші та просто небайдужі люди стояли пліч-о-пліч, віддаючи шану тому, хто завжди стояв на захисті України.
Його велике серце, щира посмішка та відданість залишаться в наших серцях назавжди. Шануємо і пам’ятаємо.
